ќсобливост≥ структури ірунтового покриву √ологоро- ременецького √орбог≥р'¤



•рунтовий покрив будь-¤коњ територ≥њ Ї складно орган≥зованою, ≥Їрарх≥чною, в≥дкритою системою, ¤ка обм≥нюЇтьс¤ з навколишн≥м середовищем речовиною та енерг≥Їю. ÷е один з головних компонент≥в екосистеми, його неоднор≥дн≥сть ≥ строкат≥сть впливають на р≥зноман≥тн≥сть еколог≥чних умов середовища. ¬ажливою характеристикою ірунтового покриву Ї його структура.

—труктура ірунтового покриву (—•ѕ) територ≥њ визначаЇ еколого-географ≥чн≥ законом≥рност≥ просторового розм≥щенн¤ р≥зних тип≥в ірунт≥в, сп≥вв≥дношенн¤ ірунт≥в на територ≥њ, причинно-насл≥дков≥ зв'¤зки м≥ж компонентами ірунтового покриву. ƒан≥ про —•ѕ необх≥дн≥ дл¤ тип≥зац≥њ земель, картуванн¤ ареал≥в деградованих ірунт≥в, розробки мел≥оративних заход≥в, обірунтуванн¤ адаптивно-ландшафтного землеробства, орган≥зац≥њ мон≥торингу та охорони ірунт≥в.

“ерм≥н "структура ірунтового покриву" запроваджений ¬.ћ. ‘р≥дландом дл¤ позначенн¤ законом≥рного чергуванн¤ низки елементарних одиниць ірунтового покриву, що мають сп≥льне походженн¤ ≥ розвиток, певн≥ геометричн≥ параметри та утворюють замкнут≥ просторов≥ ареали [2]. —•ѕ будь-¤коњ територ≥њ формують елементарн≥ ірунтов≥ ареали (≈•ј), прост≥ та складн≥ ірунтов≥ комб≥нац≥њ (• ).

¬ивченн¤ структури ірунтового покриву особливо актуальне на територ≥¤х давнього та ≥нтенсивного с≥льськогосподарського освоЇнн¤. ѕ≥д впливом антропогенного використанн¤ в≥дбуваютьс¤ зм≥ни у характер≥ та механ≥зм≥ зв'¤зк≥в м≥ж ірунтами, зм≥нюЇтьс¤ рисунок ірунтового покриву внасл≥док зникненн¤ одних ірунтових в≥дм≥н та по¤ви ≥нших.

ƒл¤ рег≥ону √ологоро- ременецького горбог≥р'¤ характерне тривале с≥льськогосподарське використанн¤, значна частка просапних культур у систем≥ с≥возм≥н, що за умов розчленованого рельЇфу призвело до розвитку ероз≥йних процес≥в. ¬ивченн¤ структури ірунтового покриву горбог≥р'¤ в раз≥ агротехногенного впливу Ї важливим дл¤ визначенн¤ зм≥н, що в≥дбулись у результат≥ окультуренн¤, та головних тенденц≥й розвитку ірунтового покриву. «'¤суванн¤ головних напр¤м≥в сучасного розвитку ірунтового покриву дасть змогу розробити оптимальн≥ заходи щодо його рац≥онального використанн¤.

ƒосл≥дженню структури ірунтового покриву значну увагу прид≥л¤ють учен≥-ірунтознавц≥, про що засв≥дчують публ≥кац≥њ, присв¤чен≥ цьому питанню. ¬ивченн¤ —•ѕ окремих рег≥он≥в переважно прикладне. јвтори (ћ.Ќ. —троганова, ћ.ј. √лазовська, Ќ.ѕ. —орок≥на, ≈.ƒ. ƒмитр≥Їв) навод¤ть досл≥дженн¤ р≥зних р≥вн≥в орган≥зац≥њ ірунтового покриву (елементарних ірунтових ареал≥в, елементарних ірунтових структур, окремих тип≥в —•ѕ). “ак≥ досл≥дженн¤ охоплюють здеб≥льшого л≥состепов≥ та степов≥ райони –ос≥њ та ћолдови. ” публ≥кац≥¤х схарактеризовано математично-геометричн≥ особливост≥ одиниць —•ѕ, њхн≥й зв'¤зок з факторами диференц≥ац≥њ ірунтового покриву, зм≥ни розвитку —•ѕ в раз≥ антропогенного впливу. ѕитанн¤ картографуванн¤ структури ірунтового покриву, методика досл≥дженн¤ —•ѕ та використанн¤ даних про —•ѕ у р≥зних галуз¤х географ≥њ розкрит≥ у монограф≥њ —.ѕ. ѕозн¤ка, ™.Ќ.  расЇхи, ћ.√.  ≥та " артографуванн¤ ірунтового покриву". ¬ ”крањн≥ досл≥дженню —•ѕ прид≥л¤ють менше уваги, н≥ж за кордоном. ќднак за умов реформуванн¤ земельних в≥дносин у держав≥ дан≥ про структуру ірунтового покриву матимуть важливе значенн¤ в бон≥тетн≥й оц≥нц≥ ірунт≥в. ÷е ще раз п≥дтверджуЇ актуальн≥сть вивченн¤ —•ѕ р≥зних рег≥он≥в ”крањни.

√олог≥рське пасмо - зах≥дна частина √ологоро- ременецького горбог≥р'¤, п≥вн≥чного уступу ѕод≥льськоњ височини. •рунтовий покрив пасма представлений ¤к автоморфними (¤сно-с≥рими, с≥рими, темно-с≥рими оп≥дзоленими, чорноземами оп≥дзоленими та неглибокими), так ≥ нап≥вг≥дроморфними та г≥дроморфними ірунтами (лучними, лучно-болотними, болотними, торфувато-болотними).

—труктура ірунтового покриву територ≥њ досл≥джень маЇ значну складн≥сть, що зумовлено, передус≥м, д≥Їю таких чинник≥в, ¤к геолого-геоморфолог≥чна будова та д≥¤льн≥сть людини. –ельЇф √олог≥рського пасма складний. ƒолинами р≥к та поток≥в пасмо розчленоване на горби-плато, ¤к≥ також пор≥зан≥ глибокими балками та ¤рами. —хили мають, ¤к звичайно, складну форму, р≥зну крут≥сть та часто зак≥нчуютьс¤ урвищами. ≤нтенсивн≥ процеси змиванн¤ на схилах спричинюють значне поширенн¤ еродованих ірунт≥в. ќсобливий вплив на —•ѕ маЇ д≥¤льн≥сть людини, що призводить до по¤ви нових ірунтових комб≥нац≥й зам≥сть однор≥дних ірунтових масив≥в.

—•ѕ √олог≥рського пасма вивчали в межах досл≥дноњ д≥л¤нки-катени, закладеноњ поблизу с. „ервоне «олоч≥вського р-ну Ћьв≥вськоњ обл. ќб'Їкт досл≥джень - структура ірунтового покриву д≥л¤нки; мета - вивченн¤ головних тип≥в структур ірунтового покриву пасма, њхнього компонентного складу, просторових законом≥рностей поширенн¤ та взаЇмозв'¤зк≥в м≥ж ірунтами.

«г≥дно з класиф≥кац≥Їю структур ірунтового покриву, запропонованою ¬.ћ. ‘р≥дландом [3], на територ≥њ досл≥джень переважають мезоструктури ірунтового покриву. √оловними класами ірунтових комб≥нац≥й пасма Ї поЇднанн¤, вар≥ац≥њ та поЇднанн¤-вар≥ац≥њ. •рунтов≥ комб≥нац≥њ утворюють ланцюги, тобто м≥ж компонентами р≥зних •  ≥снують взаЇмозв'¤зки завд¤ки перем≥щенню ірунтових мас в умовах прискореноњ ероз≥њ. √енетичний зв'¤зок м≥ж компонентами ірунтового покриву односторонн≥й (перерозпод≥л вологи й органо-м≥неральних речовин визначаЇ р≥зну ≥нтенсивн≥сть розвитку процес≥в оглеЇнн¤, оторфуванн¤, п≥дзолистого, ероз≥йного). ” м≥сц¤х зал¤ганн¤ строкатих материнських пор≥д (лесопод≥бних суглинк≥в, елюв≥ю щ≥льних карбонатних пор≥д) формуютьс¤ м≥кроструктури ірунтового покриву, представлен≥ м≥кромозањками. «а механ≥змом диференц≥ац≥њ ірунтового покриву та характером перем≥щенн¤ речовини й енерг≥њ м≥ж компонентами ірунтового покриву мезоструктури √олог≥рського пасма об'Їднують у дек≥лька розр¤д≥в: автономно-г≥дроморфн≥ —•ѕ, змито-намит≥ площинн≥, змито-намит≥ площинн≥ г≥дроморфн≥.

–озр¤д автономно-г≥дроморфних —•ѕ характеризують водно-м≥грац≥йн≥ перем≥щенн¤ речовини та енерг≥њ м≥ж компонентами —•ѕ; диференц≥ац≥¤ ірунтового покриву в≥дбуваЇтьс¤ за ступенем зволоженн¤ [3]. ” межах √олог≥рського пасма цей розр¤д представлений поЇднанн¤ми с≥рих, темно-с≥рих та чорнозем≥в оп≥дзолених поверхнево-глеюватих з торфово-болотними ірунтами ≥ торфовищами низинними. ѕриурочен≥ вони до п≥вн≥чного макросхилу пасма ≥ поширен≥ на висотах 260-300 м. ÷ьому розр¤ду —•ѕ, ¤к ≥ загалом дл¤ √олог≥рського пасма, притаманна залежн≥сть поширенн¤ певних тип≥в або п≥дтип≥в ірунт≥в в≥д висоти м≥сцевост≥.

” поЇднанн¤х автономно-г≥дроморфного розр¤ду —•ѕ найвищий висотний р≥вень займають ареали с≥рих та темно-с≥рих оп≥дзолених поверхнево-глеюватих ірунт≥в (280-300, ≥нколи 300-320 м). ѕоширен≥ вони на слабопохилених водод≥лах та приводод≥льних частинах схил≥в незначного похилу.

ѕотужн≥сть гумусованоњ товщ≥ с≥рих оп≥дзолених поверхнево-глеюватих ірунт≥в коливаЇтьс¤ в≥д 40 до 50 см. ¬м≥ст гумусу в орному шар≥ становить 2,5-2,8% ≥ р≥зко зменшуЇтьс¤ з глибиною (до 0,9-1,3% на глибин≥ 30-35 см). –еакц≥¤ ірунтового розчину в орному шар≥ нейтральна (рЌ сольове 6,3), а вниз по проф≥лю зростаЇ до слабокислоњ (рЌ сольове 5,1). ” склад≥ вв≥браних основ переважаЇ кальц≥й (11,0-11,6 м-екв на 100 г ірунту). —туп≥нь насиченн¤ основами - 80-86%.

“емно-с≥р≥ оп≥дзолен≥ поверхнево-глеюват≥ ірунти мають л≥пш≥ ф≥зико-х≥м≥чн≥ властивост≥, н≥ж описан≥ вище. ” цих ірунт≥в потужн≥ша прогумусована товща (нижн¤ межа горизонту Ќ≥ становить 79-85 см). ¬они л≥пше забезпечен≥ гумусом, вм≥ст його в орному шар≥ (0-30 см) коливаЇтьс¤ в≥д 3,3 до 4,1%. « глибиною к≥льк≥сть гумусу зменшуЇтьс¤ поступово (1,6-1,7% на глибин≥ 60-70 см). –еакц≥¤ ірунтового розчину зм≥нюЇтьс¤ в≥д нейтральноњ у верхн≥й частин≥ проф≥лю (рЌ сольове 6,3-6,5) до слабокислоњ в ≥люв≥альному горизонт≥ (рЌ сольове 5,0-5,4). —еред вбирних основ переважаЇ кальц≥й (14,0-17,6 м-екв на 100 г ірунту). —туп≥нь насиченн¤ основами - 91,4-92,3%.

—≥р≥ та темно-с≥р≥ оп≥дзолен≥ поверхнево-глеюват≥ ірунти утворюють здеб≥льшого однор≥дн≥ ареали. ќднак у раз≥ розвинутого м≥крорельЇфу (переважно антропогенного походженн¤), кр≥м цих ірунт≥в, трапл¤ютьс¤ пл¤ми слабозмитих в≥дм≥н, ¤к≥ займають незначний в≥дсоток площ≥.

јреали чорнозем≥в оп≥дзолених поверхнево-глеюватих приурочен≥ до вир≥вн¤них д≥л¤нок ≥ слабохвил¤стих пологих схил≥в з абсолютними висотами 260-280 м. •рунти мають б≥льшу потужн≥сть проф≥лю, н≥ж с≥р≥ та темно-с≥р≥ оп≥дзолен≥. √умусована товща дос¤гаЇ глибини 78 см, хоча заклинки гумусу простежуютьс¤ до глибини 96 см. ¬м≥ст гумусу у верхньому горизонт≥ коливаЇтьс¤ в≥д 3,9 до 4,3%, поступово зменшуючись з глибиною. –еакц≥¤ ірунтового розчину коливаЇтьс¤ в≥д слабокислоњ до нейтральноњ (рЌ сольове 5,5-6,5). —туп≥нь насиченн¤ основами становить 84,8-97,4%. ” вбирному комплекс≥ переважають кат≥они кальц≥ю (20,0-24,0 м-екв на 100 г ірунту).

” замкнутих западинах та долин≥ струмка формуютьс¤ торфово-болотн≥ ірунти та низинн≥ торфовища. јреали цих ірунт≥в мають округлу або вит¤гнуту л≥н≥йну форму. “ут в≥дбуваЇтьс¤ акумул¤ц≥¤ орган≥чних ≥ м≥неральних речовин, що перем≥щуютьс¤ з поверхневими та ірунтовими водами з вищих г≥псометричних р≥вн≥в.

Ќа схилах переважним процесом диференц≥ац≥њ ірунтового покриву Ї водна ероз≥¤. “ому найпоширен≥ший розр¤д —•ѕ √олог≥рськго пасма - змито-намит≥ площинн≥ мезоструктури. ’арактер перем≥щенн¤ речовини й енерг≥њ м≥ж компонентами ірунтових

комб≥нац≥й - денудац≥йно-акумул¤тивний. ѕриурочен≥ вони до р≥зного д≥апазону висот та мають р≥зноман≥тний компонентний склад.

” центральн≥й частин≥ √олог≥рського пасма на висотах 300-380 м формуютьс¤ поЇднанн¤ с≥рих оп≥дзолених поверхнево-глеюватих незмитих, слабо-, середньозмитих та намитих ірунт≥в. «начну частку площ≥ цього розр¤ду —•ѕ займають еродован≥ ірунти, поширен≥ на схилах крут≥стю понад 2∞. ¬насл≥док господарськоњ д≥¤льност≥ людини тут посилюЇтьс¤ роль м≥крорельЇфу у формуванн≥ ірунтового покриву. Ќеоднор≥дн≥сть ірунтового покриву зростаЇ внасл≥док зб≥льшенн¤ д≥апазону коливанн¤ окремих властивостей ірунт≥в (потужност≥ гумусованоњ товщ≥, вм≥сту гумусу та поживних речовин тощо).

Ќезмит≥ ірунти приурочен≥ до водод≥льних поверхонь та утворюють, ¤к звичайно, однор≥дн≥ контури. ≤нколи у перифер≥йних частинах ареал≥в п≥д впливом с≥льськогосподарського використанн¤ зростаЇ коливанн¤ показник≥в вм≥сту гумусу та поживних речовин. Ќа приводод≥льних схилах (крут≥стю до 3∞) у межах ц≥Їњ мезоструктури формуютьс¤ пл¤мистост≥ с≥рих оп≥дзолених поверхнево-глеюватих незмитих та слабозмитих ірунт≥в.

«а морфолог≥чною будовою та ф≥зичними властивост¤ми слабозмит≥ ірунти под≥бн≥ до нееродованих, однак вир≥зн¤ютьс¤ тим, що мають змиту частину гумусово-елюв≥ального горизонту, оранка зач≥паЇ верхню частину ≥люв≥ального горизонту. ¬ орному шар≥ ірунти м≥ст¤ть 1,8-2,2% гумусу. –еакц≥¤ ірунтового розчину близька до нейтральноњ (рЌ сольове 5,9-6,3). —еред ув≥браних основ переважаЇ кальц≥й (8,4 м-екв на 100 г ірунту). —туп≥нь насиченн¤ основами становить 82,3-85,5%.

Ќа спадистих ≥ крутих розораних схилах у ірунтовому покрив≥ переважають еродован≥ ірунти у вигл¤д≥ однор≥дних контур≥в або м≥кроструктур ірунт≥в р≥зного ступен¤ еродованост≥. Ќа схилах простоњ форми крут≥стю 2-3 та 3-5∞ формуютьс¤ однор≥дн≥ ареали с≥рих оп≥дзолених поверхнево-глеюватих слабозмитих ірунт≥в. ≈роз≥йний м≥крорельЇф представлений чергуванн¤м схилових гребен≥в та м≥жгребеневих знижень. ¬≥н спри¤Ї зб≥льшенню р≥зниц≥ м≥ж показниками властивостей ірунт≥в на гребен¤х та у зниженн¤х. јреалам слабозмитих ірунт≥в притаманна округла або вит¤гнута форма.

—≥р≥ оп≥дзолен≥ поверхнево-глеюват≥ середньозмит≥ ірунти поширен≥ на схилах складноњ форми крут≥стю 5-7∞. ¬≥д слабозмитих в≥дм≥н вони в≥др≥зн¤ютьс¤ майже повн≥стю змитим гумусово-елюв≥альним горизонтом. ¬ оранку зач≥пають верхню частину ≥люв≥ального горизонту, що значно пог≥ршуЇ водно-ф≥зичн≥ властивост≥ цих ірунт≥в. —ередньозмит≥ ірунти зб≥днен≥ на гумус. ¬ орному шар≥ м≥ститьс¤ 1,3-1,4% гумусу. –еакц≥¤ ірунтового розчину у верхньому горизонт≥ слабокисла (рЌ сольове 5,5-5,7), а вниз по проф≥лю зм≥нюЇтьс¤ до нейтральноњ (рЌ сольове 6,3). —туп≥нь насиченн¤ основами - 79,3-83,9%. •рунти м≥ст¤ть 7,6-8,4 м-екв на 10 г ірунту вв≥браного кальц≥ю, вм≥ст магн≥ю - 1,6-3,6 м-екв на 100 г ірунту

ѕо днищах улоговин стоку, на пологих шлейфах схил≥в формуютьс¤ ареали оп≥дзолених намитих ірунт≥в. ”насл≥док в≥дкладанн¤ др≥бнозему, змитого з прилеглих схил≥в, намит≥ ірунти мають шарувату будову проф≥лю, потужн≥ший гумусово-елюв≥альний горизонт, вищу гумусован≥сть. ” верхньому горизонт≥ вони м≥ст¤ть 2,6% гумусу, а на глибин≥ 40-50 см - до 3,1%. –еакц≥¤ ірунтового розчину слабокисла (рЌ сольове 5,3). •рунти м≥ст¤ть 8,4-16,4 м-екв на 100 г ірунту кальц≥ю та 2,8-6,8 м-екв на 100 г ірунту магн≥ю. —туп≥нь насиченн¤ основами становить 76,2-87,6%. јреали намитих ірунт≥в мають, ¤к звичайно, л≥н≥йно-деревопод≥бну форму.

ƒо розр¤ду змито-намитих площинних мезоструктур належать також поЇднанн¤-вар≥ац≥њ ¤сно-с≥рих ≥ с≥рих оп≥дзолених ірунт≥в водод≥л≥в з темно-с≥рими оп≥дзоленими незмитими та змитими ірунтами схил≥в ≥ намитими - днищ балок. ‘ормуютьс¤ так≥ мезоструктури у сх≥дн≥й частин≥ √олог≥рського пасма в басейн≥ верх≥в'¤ р≥ки Ћипа на г≥псометричних р≥вн¤х в≥д 320 до 400 м.

јреали ¤сно-с≥рих та с≥рих оп≥дзолених ірунт≥в приурочен≥ до водод≥л≥в з абсолютною висотою понад 380 м - найвищих та добре дренованих д≥л¤нок басейну. ¬ир≥зн¤ютьс¤ округлою формою контур≥в. √еох≥м≥чно це в≥дкрит≥ ареали. ясно-с≥р≥ л≥сов≥ ірунти мають незначну потужн≥сть гумусового горизонту (до 22-25 см). •рунти м≥ст¤ть незначну к≥льк≥сть гумусу (в орному горизонт≥ - 1,4%). –еакц≥¤ ірунтового розчину у верхньому шар≥ слабокисла (рЌ сольове 5,1), униз по проф≥лю зм≥нюЇтьс¤ до сильнокислоњ (в ≥люв≥альному горизонт≥ рЌ сольове 4,3). —туп≥нь насиченн¤ основами становить у середньому 90,3%.

ѕриводод≥льн≥ частини схил≥в з абсолютними висотами 360-380 м займають темно-с≥р≥ оп≥дзолен≥ ірунти. Ќа д≥л¤нках, де простежуЇтьс¤ ¤скраво виражений м≥крорельЇф, формуютьс¤ др≥бноконтурн≥ поЇднанн¤ темно-с≥рих оп≥дзолених та темно-с≥рих оп≥дзолених поверхнево-глеюватих ірунт≥в.

«≥ зростанн¤м крутост≥ схил≥в у ірунтовому покрив≥ дом≥нують еродован≥ (слабо-, середньозмит≥) темно-с≥р≥ оп≥дзолен≥ ірунти. ” слабозмитих ірунт≥в змита верхн¤ частина гумусово-елюв≥ального горизонту Ќе, ≥ в оброб≥ток залучають його нижню частину. ѕотужн≥сть змитого шару становить 15-25 см. ¬м≥ст гумусу в орному шар≥ коливаЇтьс¤ в≥д 1,9 до 3,0%. ” ірунтовому вбирному комплекс≥ переважаЇ кальц≥й (13,6-22,8 м-екв на 100 г ірунту). –еакц≥¤ ірунтового розчину зм≥нюЇтьс¤ у проф≥л≥ в≥д слабо- ≥ середньокислоњ у верхн≥х горизонтах (рЌ сольове 4,9-5,2) до нейтральноњ у материнськ≥й пород≥ (рЌ сольове 6,0). —туп≥нь насиченн¤ основами коливаЇтьс¤ в≥д низького до високого (70,0-97,2%). ћасиви темно-с≥рих оп≥дзолених слабозмитих ірунт≥в поширен≥ на пологих ≥ опуклих схилах р≥зноњ експозиц≥њ (крут≥стю 3-5∞).

Ќа вв≥гнутих д≥л¤нках схил≥в утворюютьс¤ м≥крокомб≥нац≥њ з участю оглеЇних ірунт≥в - комплекси-пл¤мистост≥ темно-с≥рих оп≥дзолених, темно-с≥рих оп≥дзолених поверхнево-глеюватих нееродованих та еродованих ірунт≥в. ƒл¤ цих територ≥й характерна деревопод≥бна мережа ероз≥йних улоговин.

—ередньозмит≥ ірунти переважають на схилах простоњ форми крут≥стю понад 5∞. ѓм властива змит≥сть усього гумусово-елюв≥ального горизонту, в оранку залучають перех≥дний горизонт. ѕотужн≥сть змитого шару дос¤гаЇ 40-50 см. •рунти зб≥днен≥ на гумус. ¬ орному шар≥ м≥ститьс¤ 2,0% гумусу, а на глибин≥ 30-40 см його к≥льк≥сть зменшуЇтьс¤ до 1%. «наченн¤ рЌ сольового коливаЇтьс¤ в≥д 4,6 до 5,7. —туп≥нь насиченн¤ основами - 70,2-89,9%. Ќеоднор≥дн≥сть ірунтового покриву на д≥л¤нках поширенн¤ середньозмитих ірунт≥в зростаЇ також завд¤ки по¤в≥ њхн≥х поверхнево-глеюватих аналог≥в.

Ћ≥н≥йно-деревопод≥бн≥ ареали оп≥дзолених намитих ірунт≥в приурочен≥ до днищ балок ≥ широких улоговин стоку.

ѕоЇднанн¤ вар≥ац≥њ темно-с≥рих оп≥дзолених ірунт≥в водод≥л≥в, њхн≥х еродованих в≥дм≥н у верхн≥х частинах схил≥в та чорнозем≥в оп≥дзолених нижн≥х частин ≥ п≥дн≥ж≥в схил≥в приурочен≥ до п≥вденного макросхилу √олог≥рського пасма ≥ займають висоти в≥д 400 до 320 м. “емно-с≥р≥ оп≥дзолен≥ ірунти поширен≥ на слабохвил¤стих водод≥лах. „ерез на¤вн≥сть щ≥льного ≥люв≥ального горизонту у проф≥л≥ простежуютьс¤ ознаки оглеЇнн¤. Ќа схилах унасл≥док с≥льськогосподарськоњ д≥¤льност≥ ірунти зазнають впливу водноњ ероз≥њ. “ут поширен≥ слабо- та середньоеродован≥ в≥дм≥ни, ¤к≥ утворюють однор≥дн≥ ареали або пл¤мистост≥ ірунт≥в р≥зного ступен¤ еродованост≥. Ќижн≥ частини схил≥в та њхн≥ п≥дн≥жж¤ (абсолютн≥ висоти до 340 м) займають чорноземи оп≥дзолен≥.

«агалом дл¤ розр¤ду змито-намитих площинних мезоструктур ірунтового покриву характерна значна частка еродованих компонент≥в. «б≥льшенн¤ площ≥ еродованих ірунт≥в простежуЇтьс¤ на випуклих частинах схил≥в, з≥ зростанн¤м крутост≥. «≥ зб≥льшенн¤м крутост≥ схил≥в зростаЇ також ступ≥нь еродованост≥ ірунт≥в. ћезоструктури мають округлу накладено-деревопод≥бну форму.

Ќа територ≥њ √олог≥рського пасма поширен≥ й змито-намит≥ площинн≥ г≥дроморфн≥ —•ѕ, ¤к≥, окр≥м автоморфних нееродованих та еродованих ірунт≥в, охоплюють г≥дроморфн≥ компоненти (лучно-болотн≥, болотн≥ ірунти, торфовища). ѕриурочен≥ вони переважно до п≥вденного макросхилу пасма, менше трапл¤ютьс¤ ≥ на п≥вн≥чному макросхил≥.

«начного поширенн¤ набули вар≥ац≥њ темно-с≥рих оп≥дзолених ірунт≥в водод≥л≥в, њхн≥х еродованих в≥дм≥н на схилах та лучно-болотних ірунт≥в у долинах р≥чок (за на¤вност≥ замкнутих западин формуютьс¤ низинн≥ торфовища). √≥псометричними межами поширенн¤ таких вар≥ац≥й Ї висоти в≥д 340 до 400 м.

ƒо водод≥льних поверхонь з абсолютними висотами 380-340 м приурочен≥ незмит≥ темно-с≥р≥ оп≥дзолен≥ ірунти. ” раз≥ розвинутого западинного м≥крорельЇфу до комб≥нац≥й додаютьс¤ також оглеЇн≥ в≥дм≥ни ірунт≥в, що п≥двищуЇ строкат≥сть ірунтового покриву. Ќа схилах переважають еродован≥ темно-с≥р≥ оп≥дзолен≥ ірунти. «алежно в≥д крутост≥ та форми схил≥в, а також вираженост≥ м≥крорельЇфу утворюютьс¤ однор≥дн≥ ареали слабо- та середньозмитих ірунт≥в або њхн≥ пл¤мистост≥ (наприклад, ареали темно-с≥рих оп≥дзолених поверхнево-глеюватих слабозмитих ірунт≥в з пл¤мами середньозмитих 30-50%).

” долинах р≥чок поширен≥ г≥дроморфн≥ ірунти - лучно-болотн≥, болотно-торфов≥. “орфовища низинн≥ утворюютьс¤ ¤к у долинах поток≥в, так ≥ в замкнутих западинах у межах водод≥льних поверхонь.

¬ар≥ац≥њ темно-с≥рих оп≥дзолених поверхнево-глеюватих ірунт≥в ≥ чорнозем≥в неглибоких, приурочених до слабопохилих водод≥л≥в, чорнозем≥в неглибоких слабозмитих на схилах та лучно-болотних ірунт≥в шлейф≥в схил≥в, поширен≥ на п≥вн≥чному макросхил≥ √олог≥рського пасма. ѕереважн≥ висоти, на ¤ких трапл¤ютьс¤ ц≥ мезоструктури, - 260-300 м. Ќайвищ≥ г≥псометричн≥ р≥вн≥ займають нееродован≥ темно-с≥р≥ оп≥дзолен≥ ірунти (280-300 м). Ќа схилах поширен≥ чорноземи неглибок≥ малогумусн≥. Ќа шлейфах схил≥в уздовж п≥дн≥жж¤ пасма переважають лучно-болотн≥ ірунти.

ќтже, ірунтовий покрив √олог≥рського пасма вир≥зн¤Їтьс¤ значною строкат≥стю та складн≥стю. √оловними чинниками його диференц≥ац≥њ Ї геолого-геоморфолог≥чна будова та антропогенна д≥¤льн≥сть. –озвиток процес≥в водноњ ероз≥њ призв≥в до поши-ренн¤ ероз≥йних мезоструктур ірунтового покриву, особливо розр¤ду змито-намитих —•ѕ. ћезоструктури сформован≥ контрастними та слабоконтрастними ірунтовими комб≥нац≥¤ми. ” поширенн≥ ірунт≥в простежуЇтьс¤ залежн≥сть розташуванн¤ њхн≥х окремих тип≥в в≥д абсолютноњ висоти м≥сцевост≥. Ќа схилах поширен≥ еродован≥ ірунти, ступ≥нь змитост≥ ¤ких зростаЇ з≥ зб≥льшенн¤м крутост≥ схилу. «а формою описан≥ мезоструктури належать до сер≥њ округлих або вит¤гнутих накладено-деревопод≥бних.

Ћ≥тература

ѕозн¤к —.ѕ.,  расЇха ™.Ќ.,  ≥т ћ.√.  артографуванн¤ ірунтового покриву. - Ћьв≥в: ¬÷ ЋЌ” ≥мен≥ ≤вана ‘ранка, 2003. - 500 с.

‘ридланд ¬.ћ. —труктура почвенного покрова. - ћ.: ћысль, 1972. - 424 с.

‘ридланд ¬.ћ.  лассификаци¤ структур почвенного покрова и типизаци¤ земель // ѕочвоведение. - 1980. - є 11. - —. 5-16.



Ќа головну



Hosted by uCoz