Примовки у календарних обрядах українців



Проблема використання магічних текстів у календарній обрядовості не нова, хоча й малодосліджена. Здається, можна назвати лише статтю В.Соколової "Заклинання і примовки у календарних обрядах" [15]. Дослідниця спиняється на основних типах календарних примовок, порушує питання їх еволюції та функціонування. Обрядові витоки календарних примовок досліджувались у роботі Л.Виноградової [3]. Проте, питання, пов'язані із "життям" магічних текстів у календарній обрядовості, ще далеко не вичерпані. Тому, вважаємо за доцільне зупинитися на таких аспектах згаданої проблеми:

- виділити серед календарних свят часові проміжки, коли можливе вживання примовок. Встановити загальну семантику таких часових періодів та функцію вербального компоненту в них;

- охарактеризувати ситуацію виконання примовки у народному календарі, зазначивши, для чого вона виконується, хто є її виконавцем;

- визначити функції примовки у календарних обрядах.

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду матеріалу, закцентуємо увагу на нашому розумінні специфіки аналізу тексту обрядового фольклору, особливо магічного тексту. Видається, що такі тексти необхідно аналізувати лише з урахуванням якнайповнішого обрядового контексту. С.Толстая і Л.Виноградова, аналізуючи ритуальні запрошення на різдвяну вечерю, доходять важливого висновку про особливість їх семантики: "Загальна їх семантика не випливає з буквального смислу клішованих формул, що складають цей текст, а визначаються лише з урахуванням прагматичного контексту - часу, виконавців текстів, адресатів, дій, які супроводжуть текст, та фонових знань, які стоять за усім цим" [16]. Отож, вважаємо за необхідне долучити до аналізу примовки також увесь комплекс позатекстових зв'язків. Дослідження магічних текстів (зокрема замовлянь) лише як "вербальної магії" навряд чи може дати вагомі результати [10].

Дослідження примовки як словесної формули показують необхідність звернення до найдавніших форм словесної творчості, власне до періоду, коли ще не було поняття творчості як естетичного акту, коли процес виголошення слова був зумовлений іншими чинниками - ритуальними, релігійними, екзистенційними. Нас цікавитиме не якийсь певний жанр, а та функція, яку виконувало слово взагалі, сам факт виголошення слова як культурний акт. Ось що про це писала такий авторитетний дослідник архаїчної культури, як О.Фрейденберг: "Акт мовлення є актом осиленої смерті, переможеного мороку" [19, с. 121]. Підсумовуючи викладене у монографії, і розглядаючи його стосовно об'єкту нашої роботи - примовки, можемо стверджувати, що для архаїчної культури важливим був не лише зміст виголошуваних текстів, а й сам факт мовлення: "... акт розповідання, акт промовляння слів осмислювався як нове сіяння світла і подолання мороку, пізніше смерті. "Говорити" означало "світити"" [19, с. 124]. Слово внаслідок своєї появи уже несе магічне навантаження. Другий висновок - слово маркує переломні моменти в житті людини, соціуму, світу, несучи семантику життя. "Розповідь (промовляння слів, спів, рецитація), супроводжуючи "подолання смерті", збігається з моментом воскресіння, вона є супутницею народження не лише людини, але й зерна, злаку, рослинності" [19, с. 124].

Примовку у такому контексті можна розглядати як спадкоємицю давньої функції слова як носія життя, як найбільш яскравий прояв життя, а також як маркувальний елемент на позначення перехідних ситуацій. У традиційному селянському суспільстві виголосити примовку - це забезпечити благополучний початок, перехід, утвердити семантику оновлення, дарування життя, блага.

Поява примовки у будь-якій обрядовій ситуації виділяє цю ситуацію як перехідну, порубіжну. Ситуація ritas de pasage в тому чи іншому вигляді наявна завжди (магія першого дня, початок чогось, зустріч і т.п.). Слово треба було сказати лише у певній ситуації, особливій, ритуально відзначеній просторово-часовій точці, саме тоді, коли виконання примовки було єдино можливим: наприклад, у церкві на Великдень, на порозі своєї хати після святої вечері. Така відзначеність моментів, коли слід було виконувати примовки, чітко відповідає структурі ритуалу: згортання простору і часу у єдину просторово-часову точку з подальшим розгортанням у новий простір і новий час [17]. Саме тут і потрібне слово - ЛОГОС - слово, яке створить, змоделює у новому просторі і часі нову ситуацію, відмінну від попередньої, благополучну і благу для людини.

Буквально все в традиційному селянському суспільстві супроводжується текстами, головне призначення яких було - полегшити долю людини, сприяти позитивному вирішенню питань щоденного практичного життя. Як уже було зазначено, примовка, на відміну від замовляння, це жанр, який з'являється у постійно повторюваних календарних, родинно-побутових чи оказіональних ситуаціях. Поява примовки передбачувана і програмована.

У календарному році українців традиційно виділяють зимовий, весняний та літньо-осінній цикли. У зимовому циклі примовка вживається у деяких ініціальних зимових святах: (Введення, Катерини, Андрія), у Різдвяно-Новорічному комплексі (Святий вечір, день Різдва, Маланка, Новий Рік, вечір напередодні Водохреща та Водохреще). До зимових свят відносять і Масляну неділю та Пущення, які переважно припадають на кінець зими - початок весни.

Зимовий обрядовий цикл розпочинається днем святого Андрія Первозваного. Відтак Андріївські ворожіння - закликання долі - можна вважати своєрідними воротами до зимового святкового циклу. Не можна погодитись із російською дослідницею О.Павловою [13, с. 294], яка вважає, що ворожіння не містять магічного компоненту, а лише дають відповідь, яким буде майбутнє. Видається, що крім головної функції - прогностичної, андріївські ворожіння виконуються з метою зазивання, накликування своєї долі. Тексти, що супроводжують ворожіння, містять прямий натяк на це:

Андрію, Андрію, Я на тебе коноплі сію, А запаскою волочу, Бо я заміж хочу [20, с. 66].

Примовка, включена у цей обрядовий контекст, служила додатковим вербальним забезпеченням благополучного проведення ворожіння.

Ось як відбувався подібний обряд на Холмщині. Дівчата на Андрія "...ставили під ліжко миску з водою. На неї клали соломинки. Це імітувало міст. Перед сном нічого не їли, не розмовляли, а лише промовляли:

Андрію, Андрію, Я хочу пити, Хай мені це дасть, Хто буде зі мнов жити [14, с. 256]

Уві сні кожна з дівчат сподівалася побачити милого, який переводитиме через місток або подасть води.

Заклинальний, магічний характер ворожінь на заміжжя підтверджується таким прикладом. Дівчата ворожать, ходячи слухати під вікна сусідської хати про свою майбутню долю. Під вікном відбувається такий ритуальний діалог з господинею дому:

- Господине, господине, де ваші ключі? - У вівсі, щоб ви повиходили заміж усі! [1]

Відповідь господині не випадкова, вона передбачена ритуальним сценарієм і покликана наблизити майбутнє заміжжя дівчат, є своєрідним благопобажанням. Отож, ритуальні формули-ворожіння можна віднести до примовок. Їх основна мета - передбачити майбутнє та накликати швидке заміжжя дівчат.

Із усіх формульних магічних текстів, що входять до різдвяно-новорічного циклу, найбільш детально описані запрошення на Святвечірню кутю. "У слов'янській різдвяній обрядовості широко (хоча й не в усіх місцевостях) відома група відносно коротких заклинальних клішованих текстів, які мають форму запрошення на вечерю (на кутю, кашу, горох, кисіль, пісник) природних стихій (морозу, вітру, хмари), звірів чи птахів, душ померлих родичів, персонажів божественної чи нечистої сили" [16, с. 95].

Схожу іллокутивну мету переслідує виконання текстів, які мають забезпечити плодючість худоби і домашньої птиці. Найбільш розповсюдженим є діалог з імітацією голосів домашніх тварин.

"На Святий вечір господар вносить дідуха до хати. Тут дідух - солома, яку господар стелить на підлозі і вся сім'я лягає спати на ній. Господар заходить до хати і каже:

- Слава Богу. Сім'я відповідає: - Слава навіки. Господар: - Переночуйте мене. Сім'я: - Стеліться.

Господар стелить солому на підлозі, сідає на неї і примовляє:

- Му - му - му... - ме - ме - ме... - бе - бе - бе... - кві - кві - кві... - рох - рох - рох... - ко - ко - ко... - га - га - га... [1].

Господар дому у період різдвяних свят - особа сакральна. Його роль у господі можна порівняти з роллю деміурга під час творення світу. Його дії повинні забезпечити максимум благополуччя у сім'ї. "Вечером хозяин дома, взяв хлеб с крестом на верху, называемый пирогом, идет к дверям строения, где помещается скот, и говорит: "Хто йде? Бог! Що несе? Пирог". После этого входит к скоту благословляет его этим хлебом, разламывает на несколько кусочков и раздает скоту" [20, c. 7].

"Перед вечерею брав газда ложку куті, кидав до стелі і казав: "Брикайтеся воли і корови" [1].

У цьому випадку господар виконує роль полазника - першого відвідувача дому.

Святий вечір - це період, коли можна прихилити до себе долю: "Після вечері господар виходив за двері, дивився на подвір'я і говорив: "Кукуріку, куткудак, а в нас яйця, як той мак, а в сусіда - ні знак". Тоді в сусіда кури не будуть нестись, а в цього господаря будуть" [1].

Схожі дії, які мають забезпечити благополуччя і достаток на весь наступний рік, виконувала господиня. "На перший Святий вечір господиня, яка хоче мати ранніх квочок, повинна після вечері взяти в ложку куті і в курнику посипати нею курей, примовляючи: "Радість витає - Христос ся рождає". Але обов'язково треба доторкнутися рукою до декількох курей [6, с. 15].

Звичай виведення комах з хати в етнографічній літературі пов'язується з чистим четвергом та з обжинками. У Пустомитівському районі Львівської області зафіксовано звичай, пов'язаний з виведенням бліх у перший Святий вечір.

"Говориться на Святий вечір, перед вечерею, коли господар іде по сіно. Господиня в цей час замітає у хаті, коли виносить сміття, то говорить:

Несу блохи і блощиці І снітій з пшениці.

Ці слова вона повторює доти, поки не викине сміття [І].

Досить поширеними є в Україні різдвяні вітання, поздоровлення у формі благопобажання чи вінчування. "Як приносять дідуха на Святий вечір, то каже господар: "Вінчую вас з тим Святим вечором. Жебисьти провадили в щастю, здоровлю, на той рік дочекали", а відказують: "Дякуємо, дай, Боже, всім тоже" [І].

Вечір напередодні Нового року (Маланки) та перший день Нового року мають схожу з Різдвяним днем семантику - накликання щастя, багатства, достатку в родині. Крім того, з цим днем пов'язана ще так звана "магія першого дня", яка характерна для ініціальних днів. Тобто, як все відбудеться у перший день, так все буде протягом цілого року.

З днем напередодні Нового року пов'язаний широко розповсюджений звичай зарубувати фруктові дерева, найчастіше яблуню чи грушу, що мало забезпечити на наступний рік урожай фруктів. Текст, який промовляється при цьому, зазвичай є у формі ритуального діалогу між деревом і господарем.

"На Різдво заметуть, а сміття не виносять до Щедрика (13 січня). У цей день рано беруть сміття, беруть солому на перевесло. Підходять до фруктових дерев, обв'язують їх перевеслом і приказують:

- Драстуй, яблуня!

- Драстуй! (Відповідає сам господар).

- Як будеш родить, дак не буду бить. А не будеш родить, дак буду бить.

Тоді обсипають дерево сміттям: "Щоб родила, як сміттє" [І].

До ще однієї великої групи текстів належать новорічні вітання, які виголошують під час засівання хати зерном. Зазвичай це робить перший відвідувач - хлопчик. Проте є свідчення, що виголошувати новорічне привітання може сам господар дому. "Во многих семьях хозяин до прихода "посыпальников" сам "обсие свою господу", для чего, прийдя с утрени, берет в синях приготовленную с вечера рукавицу со всяким зерном: житом, пшеницей, просом, ячменем, гречкой, овсом и коноплей, выходит в хату и, рассевая семена, говорит: "На щастя, на здоровья, на нове лито! Роды, Боже, жыто, пшеныцю и всяку пашныцю. Здрастуйте! Из Новим годом, из Васыллям будьте здорови!" [8, с. 186].

Поданий текст, очевидно, має не лише магічну, а й традиційну (фатичну), комунікативну та естетичну функції. На свято потрібно було продемонструвати знання правил поведінки, по-особливому, по-святковому привітатися з родиною, і сказати усе це належало врочисто, з дотриманням певних естетичних канонів. Поряд із цим у традиції зфіксовані формульні вінчування, які є типовими благопобажаннями. Ця формула є універсальною для будь-якого свята: "Вінчую вас щастям, здоровлям, щобисти в щастю, в здоровлю дочекали на другий рік святкувати" [І].

Є.Новик наголошує, що "саме вербальний компонент, відділяючи обрядову дію від дії побутової, перетворює його в адресовану репліку, яка повинна викликати у адресата відповідну реакцію" [9, с. 80].

Вечір перед Водохрещам та день Богоявлення є менш популярним у плані можливості використання різноманітних клішованих формул як засобів на забезпечення благополуччя, родючості і т. п. Серед формул, що їх виголошує господар дому, виділяються ритуальні примовки-привітання, які вимовляють під час написання хрестів на дверях хати і господарських споруд. "По возвращении кого-либо из членов семьи с освященной водой (вечернею) хозяин, приветствуя семью словами: "Добрывечир! Из постом будьте здорови!" и перекрестившись, пьет сам и дает воды семье, а затем кропит жилье и везде на лутках и дверях пишет кресты, причем отведывает большого пирога с капустой, горохом или фасолей и говорит: "Хреста впысну, пирога вкусну" [8, с. 186].

У день Богоявлення ритуальну формулу також промовляють, кроплячи господу свяченою водою. "Возвратившись из церкви в день Богоявлення окропляют все освященной водой с приговором: "Во Іордані крещающуся" [20, с. 9].

Масляна неділя - остання неділя перед Великим постом - характеризується масовими застіллями, великою кількістю їжі та питва. Дослідники пов'язують масляну з карнавалом та карнавальною культурою [1].

На масляну виконували велику кількість тостів, примовлянь до чарки. Вони є здебільшого універсальними, їх можна виконувати на будь-якому застіллі. "Дай, Господы, усёго луччого: у поли урожаю, у хати счастя" [8, с. 196].

Застільні примовляння можуть звучати як привітання зі святом: "З масницею поздоровляю, дай, Боже, щоб другои диждать" [8, с. 196].

Зазначені примовки є ритуальними. Вони виконують переважно фатичну (встановлення контакту, демонстрація правильної, належної поведінки) функцію. Як додаткова у таких привітаннях є магічна функція. Схожу функцію виконують і побажання, які виголошують на Пущення. "Дай, Боже, щоб сей день опроводыть, Святого посту диждать и Велыкодня. Спасыби Богу, що заговилы в добрим здоровьи, дай, Боже, розговиться благополучно" [8, с. 196].

Щодо примовок, пов'язаних із м'ясницями, то вони зазвичай є ритуальними, зі значенням добрих побажань. Слабкий зв'язок із обрядовим дійством, відсутність акціонально-реального супроводу, неприв'язаність до окремого виконавця свідчать про їх пізнє походження. Такі тексти у народній культурі виконують фатичну функцію.

Підсумовуючи викладене, можна відзначити, що найбільш насичений формульними текстами вечір перед Різдвом. Усі вживані тоді примовки виконують спільну функцію забезпечити благополуччя людини, її сім'ї, господарства (добрий врожай, приплід худоби) на наступний рік. Різдвяні примовки тісно пов'язані з семантикою цього свята як дня порубіжного, ініціального, наділеного прогностичною функцією. Вони вербально виділяють ритуально значущий день. Проте головна функція таких текстів - магічне закликання достатку та благополуччя в родині. Новорічні примовки також пов'язані із символікою багатства та можливості накликати його на весь наступний рік. Дещо інша мета у примовок, які виголошують на день святого Андрія, - закликання дівочої долі. Серед інших зимових свят, що відзначені вживанням примовок, виділяються Водохреща, Масляна неділя, Пущення. У ці дні вживаються переважно ритуальні примовки, які коментують обрядові дійства, або є типовими благопобажаннями, тостами тощо. Такі тексти функціонують швидше як традиційні, ніж магічні.

Весняні обрядові дійства сконцентровані навколо двох важливих обрядових комплексів. Один з них зосереджений на ідеї весняного пробудження природи. У зв'язку з цим особливого значення набуває символіка "першого", як благого доброго знаку: із першим птахом, першою квіткою, першою грозою пов'язували можливість накликати собі щастя, вберегтися від хворіб. Більшість цих примовок є заклинальними.

Другий великий комплекс приурочений до святкування Великодня. Сюди слід віднести обрядодії, які починаються з Вербної неділі і закінчуються обрядами вшанування померлих родичів на Провідну неділю. Це і заклинальні примовки, пов'язані з осмисленням Великодніх свят як одного з переломних моментів року, і група ритуальних примовок, покликаних коментувати окремі обрядові дійства Великодня. Окремо необхідно виділити ще одну невелику групу текстів, приурочену до дня святого Юрія.

Семантика весняних обрядових дійств визначається передусім сприйняттям весни як початку нового сільськогосподарського року. Весну в Україні до 1721 р. зустрічали 1 березня. Тобто весна (весняні свята), як і Різдво, - порубіжний період. Особливо яскраво порубіжність весняних звичаїв виявлена у примовках, які виголошують, зустрічаючи перших вісників весни - птахів, та у магічних формулах, приурочених до Чистого четверга.

Перемога весни не сприймалась як щось обов'язкове і закономірне, а кожного року очікувалась, наближалась різними способами. І тому такою великою була радість зустрічі з провісниками весни - першими птахами, першими квітами: рястом, соном, першим громом. Магія першого дня, актуальна для зимових обрядів, у весняному циклі проявляється як магічна здатність першого вісника весни накликати добро. Маємо на увазі, що факт зустрічі із вісником весни сприймався як переломний момент, який можна вдало використати собі на користь. Це щодо загальної функціональної спрямованості примовок при зустрічах. Проте у кожному конкретному випадку виконувані примовки мали свої особливості. До першого лелеки звертались з різноманітними примовками переважно діти. Часто ці звертання були жартівливими.

"Побачивши першого лелеку, діти кричать:

Бузьку крутися, дам ти жабу - вдавися, дам тобі сіна по коліна, щоб тебе голова не боліла" [I].

Побачивши вперше диких гусей, навесні можна було забезпечити собі гарний приплід домашньої птиці. "Коли вперше побачиш повернення диких гусей, підкинь догори пучок соломи зі словами: "Гуси, гуси, гусенята, нате вам на крилята. Щоб і в нас лупились так пташата, як і в вас". Тоді буде гарно вестися домашня птиця" [І].

До першої ластівки зверталися з проханням допомогти позбавитись ластовиння. "Як хто хоче зигнати ряботиння з лиця, то треба, як перший раз навесні побачиш ластівку, тричі сказать:

Ластивко, ластивко! на тобі веснянки, дай мені білянки [21, c. 65].

З ластівкою пов'язаний такий акціональний компонент, як кидання у неї грудкою землі. Причому, пояснюють це по-різному. "Кроп сію", - як побачать весною вперше ластівку, то так примовляють, кидаючи на грядку жменьку землі: там виросте кріп" [18, с. 52].

П.Чубинський зафіксував обрядодію на Явдохи (14 березня). Якщо в цей день побачать ластівку, то кидають на неї грудку землі, примовляючи: "На тобі, ластівко, на гніздо" [20, с. 15].

Однак найбільш семіотично значущим птахом в народній традиції є зозуля. Зозулю, зачувши вперше її голос, запитували: "Зозуленько моя мила, скільки років я буду жити?" [14, с. 318].

Дівчата пов'язували з куванням зозулі надію на швидке одруження: "Зозуленько, зозуленько, чи довго я буду в батька?"

Якщо пташка більше не куватиме, а здійметься і полетить - це знак, що дівчина цього року піде заміж [14, с. 318].

Із першим куванням зозулі пов'язували можливість забезпечити собі достаток на весь наступний рік: "Як перший раз закувала зозуля, то старалися мати в кишені гроші і казали: "Маю, маю". Це для того, щоб водилися гроші [І].

Схожі функції мали примовки, які виголошували до перших весняних квітів - рясту, сону. Топтати ряст - жити. Акціональний компонент "топтання" - символ продовження життя. Текст примовки у цьому випадку дублює дію. Його функція - магічно забезпечити собі життя, здоров'я на весь наступний рік.

Серед явищ природи, особливо відзначених у народній традиції, слід виділити перший грім. Примовки, пов'язані з першим громом, можна розглядати і серед метеорологічних явищ, передусім у контексті перших проявів весни.

"Грім мав цілющу силу, тому, коли вперше гриміло навесні, люди качалися по землі, примовляючи: "Щоб не боліла ні голова, ні спина" [14, с. 318].

Найбільш повно обрядово-звичаєві дійства весняного циклу втілились у святкуванні Воскресіння Христового. Дослідники це свято пов'язують із язичницькими святкуваннями воскресіння вмираючого і воскресаючого бога рослинності. Безперечно, з цим днем у народній традиції пов'язується пробудження природи після зимового сну. Великодні свята, зважаючи на свою головну семантику: смерть - воскресіння, містять усі риси типового ритуалу переходу.

Як і всі великі свята, Великдень репрезентує ідею відкритості межі між світом живих і світом мертвих, а, отже, головна функція виконуваних у цей період примовок - магічна.

До цього періоду відносимо обрядові дійства від початку Великого Посту до Вознесіння. Найбільш обрядово насиченими є два тижні свят: від Вербної до Провідної неділі, тобто Світлий тиждень і Провідний тиждень. Кульмінацією свята є ніч на Неділю (перелом), на яку припадає Воскресіння Господнє, і сама Неділя.

Виконання примовок зафіксоване у такі часові періоди: початок посту, Вербна неділя, Страсний тиждень, Чистий Четвер, Великдень, Великодній тиждень, Провідна Неділя, Вознесіння.

Однією із найбільш розповсюджених примовок, що побутує по всій території України у безлічі варіантів, є текст, який примовляють, б'ючи один одного гілочками освяченої верби.

Верба - дерево, що першим розцвітає навесні. Биттям, себто актом, що символізує родючість, пробудження, відродження, після зимового сну, цей розквіт, пробудження дерева можуть передатися людині. Незважаючи на значну варіативність цієї примовки, функція такого тексту єдина - передавання весняного пробудження, властивого природі, людині, забезпечення її здоров'я.

Не я б'ю - верба б'є, Не будь сонливий, До роботи лінивий. Будь здоров, як вода, Рости як верба [I].

Хоча весняне биття вербою є дещо жартівливим, публічним, все ж досі зберігається віра в те, що виконання цієї обрядодії бажане, і дійсно може принести здоров'я, молодість, довголіття, красу.

Наступним значущим етапом напередодні Великодня є Чистий Четвер. Дослідники [4, с. 361] вважають Чистий Четвер одним з ініціальних днів; саме тому з ним пов'язано багато різних обрядодій, виконання яких передбачає використання примовок.

Обрядово-звичаєві дії Чистого четверга тісно перегукуються із обрядами різдвяно-новорічного циклу. Функцію, аналогічну до приходу колядників, на Гуцульщині виконував, наприклад, звичай "гріти діда". "В четвер перед Великоднем... ходят того дня малі діти вечером до півночи..., постають рядом під вікном і кличуть уся враз в один голос: "Грійте діда! Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички!" так кличуть доти, доки з хати не обізве ся голос: "Гріємо, гріємо, даємо!.." - і або винесе хто дітям кукуци або покличе їх у хату, де їх обдаровують кукуцами". Дякуючи за гостину, кукуцарі бажали господарям: "Дай, Боже, душам померлих царство небесне, а вам, газдинонько, аби си овечки мирно покотили, тай аби си ягнички мирно починили" [22, с. 229].

З поданого опису бачимо, що цей чисточетверговий обряд теж має накликати достаток і благополуччя в господарстві шляхом вшанування душ покійних предків. Роль вшанування душ покійників у календарних обрядах східних слов'ян вдало продемонстровано в монографії Л.Виноградової, присвяченій колядкам [2].

Аналогічно до стрітенської (громничної) свічки у народі використовували свічку, освячену у Чистий четвер. "Після служби ця свічка приноситься додому так, щоб вона не згасла дорогою. Вдома на бальках (сволоках), на одвірках випалювали кіптявою хрести. При цьому примовляли: "Хрестом хрещаю, хрестом ангола призиваю і хрест надо мною і Присвята Діва со мною". Ця свічка трималася вдома і оберігалася. Коли гриміло, або йшла гроза, то ця свічка запалювалася" [І].

Особливе місце у великодніх звичаях займала Паска - обрядовий хліб, головний атрибут Великоднього свята. Тому випікання паски супроводжувалось великою кількістю обрядодій. Під час самого процесу випікання пасок досить часто вживаються різноманітні молитвенні звертання з проханням допомогти: "Як посадять паски в піч, то кажуть: "Господи, поможи, спати не положи!" [ІІ].

Очевидно, період, коли паски посадили у піч відзначений абсолютною ритуальною чистотою. Цю чистоту можна перенести і на житло. "[Господиня. - О.Л.] машет лопатой во все углы хаты, приговаривая: "Буду в пич паски сажати, а ви, таракани, блощиці, стоноги, прич з моєї хати! Таракани, стоноги! Виходьте з свитлиці в темницю" [8, с. 204].

Ця ситуація максимально наближена до ідеальної, її гармонійність може вплинути і на людей та міжособисті стосунки. Тому при випіканні пасок приказують: "Паски в піч, а ви, хлопці та дівчата, не судіть, та заміж ідіть. Паски випікайтеся, а ви заміж поспішайтеся!" [8, с. 204].

Оскільки Великдень у народній традиції осмислюється як день переломний, а пік цього зламу припадає на момент, коли священик у церкві скаже "Христос Воскрес!" Саме в цей час відповідь є побажанням того, що хочеш [4, с. 401].

Серед ритуально відзначених моментів першого дня Великодніх свят необхідно виділити розговіння (ритуальну трапезу на Великдень), віншування на Великдень та христосування з померлими на цвинтарі.

Сніданок на Великдень особливий тим, що саме в цей час відбувається перше вживання скоромної (освяченої) їжі після семи тижнів посту. Крім того, це ще й святкова трапеза, а святкове застілля за міфологічними уявленнями мало значення жертви душам предків. Саме тому побажання за столом (тости) у своєму первісному значенні відіграють важливішу роль, ніж це видається на перший погляд. "Не випадково їжа виступає як відзначена на межі будь-яких двох часових циклів, тобто на порозі нового невідомого стану" [7, с. 427].

"Розговляючись яйцем, господар говорить: "Дай, Боже, ще на той рік дочекати світлого празника Вескресенія Христова в щасті і здоров'ї!" [20, с. 33].

"Отпивая водки, хозяин приговаривает: "Христос воскрес! Желаем доброго здоровья, щоб Господь давав хорошу весну, дощи" [8, с. 206].

Схожий на гуцульський обряд з кукуцами, що був приурочений до Великодня, відбувався на Холмщині. Там у "деяких селах хлопці ходили від хати до хати з такими словами: "Христос Воскрес! Віншуємо з Великодньом. Здоров'я і всього доброго, жебись ви дочекали здорово од Великодня до Перевод, од Перевод на безрок, од безроку до сто літ, од сто літ поки воля Божа" [14, с. 254].

Особливі ритуальні побажання виголошували на могилах померлих родичів. Звичай відвідувати могилки в один із днів Великодніх свят чи через тиждень після Великодня - на Провідну неділю, добре зберігся до сьогодні. Померлим приносять ритуальні страви: крашанки, паску. У багатьох місцях зберігся звичай ритуальної трапези на могилах рідних. Таке вшанування покійників супроводжувалося примовками, які, як правило, промовляв господар. Момент відвідування могил померлих родичів вважається сприятливим для виголошення універсальної формули накликання добра для живих і мертвих. "Дай нам, Боже, добре прожити цей рік і на пришлий в добрім щасті панувати, а умершим царства Божого дочекати" [20, с. 39].

Отож, комплекс Великодніх свят особливо позначений текстами примовок у ті моменти, які у народній традиції вважаються переломними: це Чистий четвер, Пасхальна всенощна, розговіння, христосування з померлими родичами на цвинтарі. Яскрава та багата обрядовість і цікаве фольклорне оформлення у вигляді примовок наявні у Вербну неділю та перший день Великодня.

З інших весняних свят особливим можна вважати день святого Юрія. З цим днем у народній традиції пов'язували перший вигін худоби на пасовище та відвідування полів з метою вплинути на врожай збіжжя. "Коли весною господарі виганяють худобу перший раз, то в руки беруть лозову гілку, яку освячували у церкві у лозову неділю, цією гілкою підганяють худобу, примовляють: "Лоза, лозинка, хай ся веде худобинка" [6, с. 15-16]. "[На Юрія. - О.Л.] зарывают в землю... остатки пасхального "свяченого" и пьют при этом водку, приговаривая: "Роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю". После этого качаются... [20, с. 42].

Серед літніх свят слід виділити Зелені свята, перший понеділок Петрівського посту та день Івана Купала.

Головна семантика Зелених свят пов'язана з культом зеленої рослинності та вшануванням померлих, особливо тих, про яких можна сказати, що вони "не зжили свого віку" [2], тобто померли молодими чи не своєю смертю.

В окремих місцевих традиціях, наприклад, деяких селах Підляшшя, зелену суботу вважали одним із річних днів вшанування усіх покійників. "У поминальну суботу господиня готувала дев'ять або сім страв, ввечері розпалювали вогонь, господар брав склянку з горілкою, казав "Будь здоров, дєду", а потім виливав горілку за вікно. Сам випивав три рази, і те саме робили всі домашні: закушували пирогом (книшем). Сідали за стіл, господар брав ложку їжі і викидав її за вікно, а інші кидали під стіл і промовляли: "Дєду, іди до обєду" [14, с. 261].

Описане ритуальне дійство семантично відповідає ритуальному запрошенню предків на Святвечірню кутю. Акціональний компонент мав форму гіластичного акту. Не випадково вибраний і локус: їжу, питво викидають за вікно, під стіл. Схожі функції виконує і примовка в структурі обрядодії: це формула-запрошення на вечерю, символічне побажання здоров'я, вшанування предків своєї родини. Очевидно, що метою цього дійства було накликання здоров'я і благополуччя в родині, забезпечення прихильного ставлення до себе померлих родичів. Таке трактування підтверджує наступний приклад: на Підляшші (коли сідали вдома до вечері після служби у зелену суботу) всі читали молитву "Отче наш", господар брав склянку горілки і говорив: "Дай, Боже, умерлим вічний покой, а нам, живим, ще на здоров'є" [14, с. 261].

Закінчення періоду, коли можна вживати скоромну їжу, і початок посту у народній традиції завжди сприймався як переломний момент. Саме його треба було використати для забезпечення благополуччя та достатку. Перший понеділок Петрівського посту традиційно пов'язували із можливістю вплинути на удій молока, його жирність, забезпечити здоров'я корові - годувальниці селянської родини. Це підтверджують чисельні приклади: "Дай, Боже, щоб наши коровы были дийни, збирни, що глечыкы не збигалы, щоб вершок хороше стояв" [8, c. 207]. Ця словесна формула - це примовка-благопобажання з переліченням усього того, чого очікували в ідеальній ситуації.

Схожу формулу-пояснення виголошували під час замочування дійниці у Петрівку, у перший понеділок: "... щоб корова стояла та багато молока давала" [18, с. 48].

З-поміж осінніх свят найбільше використовують словесні формули у день Покрови Пресвятої Богородиці (14 жовтня). Особливо поширеною була примовка-прохання дівчини послати їй судженого. Очевидно, Покрова осмислювалась як свято, що знаменувало завершення осінньо-польових робіт та перехід до зимового сезону. До Покрови уся городина вже має бути зібрана, Покрова покриває землю листом або снігом. Покрова - розпал шлюбного сезону. У цей час справляють весілля, а до Дмитра ще продовжують сватати. Крім того, напевно, має значення внутрішня форма слова Покрова - покривати - покривати молоду хустиною - виходити заміж.

Найранішу фіксацію цього звичаю знаходимо у Й.Лозинського: "А дівчата, доспівши до літ дозрілих і мислячи о малженьстві, просят завчасу св. Покрови [1 октобра] о чепец:

Сьвята Покровонько! Покрий головоньку <...>

Так примовляють также й дівчата міньськії:

Святи Покров, Покров! Покрив землю і ваду, Покрий мєнє маладу [5, с. 48].

Інші джерела засвідчують аналогічні звертання [20, с. 64; 14, с. 286]. Усі ці прохання однотипні і мають на меті забезпечити дівчині швидке заміжжя.

До Покрови звертаються і з проханням - покрити гріхи. Очевидно, ця примовка також побудована із врахуванням внутрішньої форми слова Покрова.

"Присвята Мати-Покрова, покрий наші гріхи [І].

Особливо насичені примовками календарні періоди, які пов'язані з ідеєю переходу від одного часового проміжку до іншого. Це Різдвяна вечеря, Новий Рік, закликання весни, Чистий четвер, Великдень, початок і закінчення жнив.

Поряд із тим, будь-яка ситуація виконання примовки у народному календарі відзначена як ритуалізована: це початок посту, святковий день, ритуальна трапеза тощо. Примовки у цих ситуаціях найчастіше виголошує господар дому (рідше господиня), причому текст виконується для особистих потреб чи потреб своєї родини.

1. Примовки традиційно виголошують у переломні моменти року.

2. Їх промовляють з метою забезпечити щастя, благополуччя, достаток у родині.

3. У певні свята виголошують особливі примовки, відповідно до семантики свята у народному календарі.

4. Універсальні примовки - на все добре, вшанування померлих родичів - виконують на великі свята: Різдво, Новий рік, Великдень, Зелені Свята. Головна семантика цих свят - забезпечити благополучний перехід від одного часового проміжку до іншого. За міфологічними уявленнями, такий перехід є небезпечним, і від того, наскільки благополучно він пройде, залежить увесь майбутній рік [17]. Подібно до людини міфологічної епохи, homo tradicionalis прагнув забезпечити собі добрий рік - звідси різноманітні обрядодії, пов'язані з накликанням врожаю, "ініціальна магія" - магія першого дня, уявлення про особливий, переломний час, коли можна забезпечити собі майбутнє. Моменти, коли від поведінки людини залежить її подальше життя.

Література

Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. Москва, 1990.

Виноградова Л. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян: Генезис и типология колядования. Москва, 1982.

Виноградова Л. Заклинательные формулы в календарной поэзии славян и их обрядовые истоки // Славянский и балканский фольклор. Москва, 1986. С. 7-26.

Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Київ, 1991. Т. 1.

Лозинський Й. Українське весілля / Опрац. тексту, упоряд. та вступ. стаття Р.Кирчіва. Київ, 1992.

Макаренко О. В народі кажуть. Кременець, 1993.

Мифы народов мира: Энциклопедия в 2-х т. Москва, 1980. Т. 1.

Милорадович В. Житье-бытье лубенского крестьянина // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. Київ, 1991. С. 170-341.

Новик Е. Словесные формулы в контексте промысловых обрядов (на материале Сибири) // Этнолингвистика текста. Семиотика малых форм фольклора: Тезисы докл. Москва, 1988. С. 78-80.

Новикова М. Прасвіт українських замовлянь // Українські замовляння. Київ, 1993. С. 7-29.

Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян / Сост. М.А.Маркевич. Київ, 1991.

Павлов О. Замовляння як вербальна магія: Автореф. дис... канд. філол. наук. 10.01.07 / КУ. Київ, 1999.

Павлова Е. Опыт классификации народных примет // Паремиологические исследования: Сб. статей. Москва, 1984. С. 294-299.

Рижик Є. Календарні обряди українців Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя. Історико-етнографічне дослідження. Київ, 1997. С. 251-256.

Соколова В. Заклинания и приговоры в календарных обрядах // Обряды и обрядовый фольклор. - Москва: Наука, 1982. - С. 11-25.

Толстая С., Виноградова Л. Ритуальные приглашения к рождественскому ужину // Этнолингвистика текста. Семиотика малых форм фольклора: Тезисы докл. Москва, 1988. С. 95-101.

Топоров В. О ритуале. Введение в проблематику // Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках. Москва, 1988. С. 7-60.

Українські приказки, прислів'я і таке інше. Уклав М.Номис / Упоряд., приміт. та вступ. стаття М.Пазяка. Київ, 1993.

Фрейденберг О. Поэтика сюжета и жанра / Подг. текста и общ. ред. Н.В.Брагинской. Москва, 1997.

Чубинский П. Календарь народных обычаев и обрядов. Київ, 1993.

Чубинський П. Мудрість віків: (Укр. народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського): У 2 кн. Київ, 1995. Кн. 2.

Шухевич В. Гуцульщина // Матеріали до українсько-руської етнольогії. Львів, 1904.



На головну



Hosted by uCoz