Символ міст належить до найпопулярніших, найпоширеніших і смислово найбільш насичених образів у світовій літературі, де має доволі розгалужену і різноманітну систему значень, давні, міцні міфопоетичні корені. Так, за свідченням Х.Е.Керлота, "Для ізраїльтян міст був знаком Завіту, укладеного Творцем з його народом; у Китаї означав союз неба і землі. У греків асоціювався з образом Іриди, посланки богів" [5, c. 330].

Основне архетипічне значення образу "моста" полягає в тому, що він є символом переходу, який теж може бути потрактований по-різному: від поетично-містичного шляху "через ту воду, яка розділяє світ земний і потойбічний" [3, c. 172], до значно загальнішого "переходу в нову форму існування" [3, c. 172], "переходу з одного стану в інший - зміни або бажання щось змінити" [5, c. 330]. Українська фольклорна система в загальних рисах відображає зазначену архетипіку. У новітніх символознавчих вітчизняних виданнях, зокрема у "Словнику символів" за ред. О.Потапенка зазначено, що у традиційному народнопоетичному розумінні українців "Міст - символ зв'язку між двома світами; символ шляху із старого життя у нове; з одного світу в інший" [10, c. 82].

Уважне вивчення особливостей розвитку та функціонування образу "моста" в українській народній пісні дає змогу визначити кілька основних напрямів його "освоєння":

а) як засіб переправи через воду вживається для символізації укладення шлюбу, реалізації шлюбних намірів;

б) як засіб з'єднання різних, протилежно віддалених точок сакрального простору символізує перехід від життя до смерті;

в) як складова усталеної народнопоетичної формули вживається для позначення межі між молодістю і старістю.

Розгляньмо насамперед ті контекстуальні реалізації мосту, що свідчать про зв'язок його із мотивами кохання, сватання, укладення шлюбу тощо. Як відомо, цей образ є невід'ємним атрибутом весільних пісень, багатьох балад про кохання та дошлюбні взаємини і т. д. По такому символічному мосту хлопець їде чи йде до коханої дівчини (а то й спеціально будує його), щоб перевести чи перевезти її - отже, одружитися з нею. Аналогічно й дівчина мостить мости з калини, зеленої трості, очікуючи, виглядаючи до себе в гості коханого, сподіваючись вийти за нього заміж. У будь-якій із зазначених народнопісенних ситуацій міст образно позначає важливу зміну, переломний момент у житті людини. Тобто зазначена Х.Керлотом символіка мосту набуває конкретного змісту: зміна сімейного статусу - перейти міст; прагнення змін - будувати міст.

Досить показовим у цьому плані є образне відгалуження будувати міст. Узагальнено-символічне значення його полягає в тому, що "наведення мосту відкриває шлях із старого простору і часу до нового, з одного циклу в інший, нібито з одного життя в інше, нове" [9, c. 176]. Розглядаючи такий символ-модель у проекції на українську пісенну поетику, зауважуємо його конкретизацію на відповідному матеріалі і неабияке поширення у текстах:

Повір же, дівчино, мені одному, Я моста збудую на тисячу метрів, Поставлю вартового, щоб скорше долетів. Карету збудую і коня куплю, Тебе, молодую, в кареті повезу [1, c. 418];

Ой батьку мій, батьку, збудуй мені міст, Щоби я Марусю додому привіз [1, c. 419].

У наведених прикладах виразно прочитується символіка будування мосту як наміру перейти від одного циклу життя (парубоцького) до іншого (одруженого), тобто підтверджується зазначена вище конкретизація загальної символіки мосту. Іншим переконливим підтвердженням такого символічного значення наведеного (збудованого, вимощеного) мосту є і те, що у баладах про кохання це роблять і дівчата:

Ой мости мостила з зеленої трості, Дожидала миленького в гості. Ой мостила мости з білої калини, Дожидала вірної дружини" [1, c. 246-247].

Поетичним поясненням причини спорудження таких мостів є щире зізнання у коханні, з якого випливає і мрія дівчини вийти заміж за милого - власне, для цього вона мостить символічні мости:

Ой нащо ти, мила, ці мости мостила? Задля того, що вірно любила. Нащо ж ти, мила, мости вимощала? Задля того, що вірно кохала [1, c. 246].

Однак зауважимо, що за канонами розвитку багатьох пісенних сюжетів той чи та, задля кого споруджується символічний міст, далеко не завжди переходить по ньому (тобто шлюб не відбувається). Йдеться про ті численні показові тексти, де під час переведення дівчини (тобто шлюбних намірів) міст ламається і дівчина тоне:

Батько мій багатий, він збудує міст, Далеко, широко, на тисячу верст. Поставлю охрану взаді і спереді, А сам коло тебе аж посереді. Колеса здвигнулись, а міст уломивсь, - Галя утопилась - подружки зостались [1, c. 420; 2, c. 119].

Тексти на зразок наведеного є дуже виразними, семантично насиченими як з погляду функціональності символіки переправи через воду, мосту, потопання дівчини, так і з погляду її міфоритуальної закоріненості, що в цьому випадку є дуже глибокою. Спираючись на етнографічні, фольклористичні, літературознавчі розвідки, що тією чи іншою мірою торкаються цієї проблеми [6, c. 218-220; 11, c. 326], зауважимо, що витоки такої символіки варто шукати у давній традиції шлюбних походів до води, яка мислилась як паралель неба. Міфоритуальність їх полягала у вияві належної пошани до богів та духів померлих предків, прохання їхнього благословення на шлюб. "Контамінація цього мотиву з сюжетом про ритуальні потоплення, - вважає М.Комариця, - створила новий мотив про нездійснений шлюб через смерть молодої під час подолання води... Момент загибелі внаслідок зламання мосту лише нареченої вказує на ритуальний корінь сюжету і підкреслює той момент, що для жертви призначалася дівчина саме шлюбного віку" [6, c. 219]. Таке обґрунтування видається достовірним поясненням, чому при зламанні символічного мосту утопилась лише наречена, а "подружки зостались".

З часом міфоритуальне значення принесення дівчини шлюбного віку у жертву затемнилося, стерлося. Однак образ зламаного мосту (варіант - кладки) зберігся і в народнопісенній поетиці та міцно закріпився як символ розладнаного шлюбу, нездійснених шлюбних намірів. Характерно, що при цьому в своє семантико-символічне поле тепер він залучає також "чоловічі" образи:

Їхав, їхав козаченько до дівчини в гості, Провалився кінь вороний на каміннім мості. Провалився, утопився, ще й шапочка сплила, А дівчина за козаком бистру воду брилa [1, c. 173];

Тонка кладочка схибнулась, Втонув милий аж на дно, Я молода, як ягода, Заплакала жалібно [1, c. 176].

Остання ілюстрація засвідчує функціонування такого показового смислового варіанту міфологеми міст як кладка. Співвіднесення їх конкретно-контекстуальних символічних значень переконливо доводить, що "народнопоетичне мислення видобуває зі своєї скарбниці щоразу нові образи, прості за своєю природою, семантично близькі між собою і водночас із тонкими відтінками у значенні" [4, c. 114]. Адже, як перехід мосту, так і перехід кладки (тобто подолання за допомогою кладки води - межі) у народнопісенній традиції має виразний зв'язок з мотивами з'єднання з коханим чи коханою, одруження. Характерною особливістю при цьому видається наявне у текстах яскраво виражене намагання утримати хлопця чи дівчину від переходу кладки, тобто наміру покинути "рідненького батька" чи "рідненьку матку":

Ой у полі річка, - через річку кладка, Не покидай, козаченьку, рідненького батька [2, c. 203].

"Ой привезли Гандзю к Дунаю до кладки: - Ой вернися, Гандзю, до рідної матки! - Ой я не вернуся - матінки боюся; Кого сподобала, того тримаюся [1, c. 274].

У народнопісенному арсеналі спостерігаємо також низку ілюстрацій, що актуалізують інший варіант символіки кладки як засобу єднання закоханих. Так, у контекстах:

Ой попід гай зелененький Річка бистрая біжить. Через річку до берега Тонка кладочка лежить. Я на кладочці постою, Може, милий мій прийде... (Запис мій - І.С.);

Там через річеньку кладочка лежить, А моя Марусенька по воду біжить [1, c. 251]

аналізований образ однозначно декодується як місце знайомства, побачення, залицяння. На підтвердження такого трактування відзначимо, що ще не так давно українські етнографи та фольклористи зауважували: "Кладка через річку ще й тепер щасливе місце для пізнавання молодих" [8, c. 46].

Показовою характеристикою кладки як відгалуження символу міст, на нашу думку, є і те, що частотними епітетами до неї є хитка, тонка. Вони підкреслюють її ненадійність як засобу переправи через воду - у піснях кладка ламається значно частіше, ніж міст:

Там на воді лавка тонка, Ішла би-м я, лиш ся бою, Я сирітка, я ся втоплю [12, c. 229];

Лавочка тонейка вже ся уломила, Паннойка молода вже ся утопила [17, c. 194].

Як переконливо свідчать подані ілюстрації, таке утоплення дівчини чи хлопця внаслідок зламання засобу переправи має суто символічне, міфоритуальне значення і є показником не фізичної смерті, а непереходу межі від одного життєвого циклу до іншого.

Однак міст як "образ зв'язку між різними точками сакрального простору" [9, c. 176; 10, c. 82] може бути також символом зв'язку між світами живих і мертвих, тобто бути безпосередньо пов'язаним із мотивами смерті (згадаймо уявлення предків про поховальні мости). Зауважимо, що така символіка не має національно-специфічного характеру - вона є загальною для світової міфопоетикн, де "перегукується, з одного боку, з міфом про міст, який з'єднував колись землю з небом і завдяки якому люди без зусиль поєднувались із богами; з іншого боку ... з символікою ініціацій, тобто з символікою "вузьких дверей", "парадоксального проходу" (у потойбічний світ. - І.С.) [18, c. 186]. В аналізованих піснях теж спостерігаємо значну кількість прикладів, що свідчать про зв'язок символіки мосту із мотивами смерті, як от:

Да й знайшла селезня в конець мосту. - Ой пливи, пливи, селезню, за водою, Щоб наложив нелюб головою [15, c. 203].

Декодування символіки кінця мосту як кінця життєвого шляху, точки, де закінчується перехід і починається потойбічний світ, підтверджують і суттєво увиразнюють інші складові цього контексту із співзвучним прямим чи образним значенням ("шукати живокосту", "пливти за водою", "накласти головою").

У поетиці українських народних пісень активно функціонує також інший текстовий варіант мосту як перехідного моменту - "калиновий міст". Розглядаючи його семантику у контексті міфопоетики шлюбних обрядів, відображених в усній народній творчості, М.Костомаров вважає: "Можна припустити, що "калиновий міст" є символом лімінальності молодої як істоти, що знаходиться на грані світів" [7, c. 20]. Проектуючи це значення на інші, не пов'язані зі шлюбною міфоритуальністю та міфопоетикою образи, можемо розшифрувати їх у відповідному ключі - калиновий міст (рідкісний варіант - кедровий) межа, визначальна віха, що знаменує перехід до нового життєвого періоду. У пісенних текстах ця ідея може конкретизуватися по-різному. Скажімо, доволі типовою є ситуація, коли калиновий міст є саме тією межею, за якою починається небуття, "темненькая ніч", що спричиняється до "горювання" родичів:

Ой виїхав Короленко на погуляння, Да й покинув свою жінку на горювання. Ой поїхав Короленко за калиновий міст, Да й обняла Короленка темненькая ніч [15, c. 203].

Своєрідний семантичний варіант такого моделюючого значення простежується у тих контекстах, де йдеться про зраду дружиною чоловіка, що поїхав у далеку дорогу. Вірний слуга запрягає "коней вороних " і саме на калиновому мості наздоганяє пана, сповіщаючи прикру звістку, спонукає до повернення:

Сідлай, хлопче, два коня вороних, Поїдемо, хлопче, пана доганяти. Догнали пана в калиновім мості: - Вернись, пане, є у Галі гості! [14, c. 32].

Тобто калиновий міст, на якому наздогнали пана, став для нього тим переломним моментом, коли він відчув себе обдуреним і приниженим, морально розтоптаним - вірність дружини і щасливе минуле життя втрачено безповоротно. Семантика мосту - межі між двома етапами життя людини тут виявляється логічно та емоційно наголошеною і стає важливим засобом вираження провідної думки.

Дещо відмінною від з'ясованого "внутрішнього змісту" калинового мосту є його символіка у поширеній фольклорній формулі доганяти (наганяти, завертати) літа на калиновім мості. С.Єрмоленко вважає цей образ одним із найпоетичніших в українській народній словесності, відзначаючи при цьому, що особливо "мотив утрачених літ, які треба наздоганяти... на калиновому мості, властивий пісням про жіночу долю" [4, c. 115]:

Дожену я літа молодії у калиновім мості, - Завернітесь, літа молодії, ви до мене в гості [14, c. 85];

Здогонила літа свої на кедровім мості: - Ой верніться, літа мої, хоть до мене в гості. - Хіба ми би дурні були, розуму не мали, Щоби ми ся до старої назад завертали [13, c. 102].

Цілком очевидно, що аналізований образ у таких народнопісенних текстах має конкретно-символічне значення межі між молодістю і старістю: "Калиновий міст міг бути тією межею, за якою починається старість, тобто сам калиновий міст викликав в уяві прощання з молодістю" [4, c. 116]. Набуваючи такого узагальнено-філософського змісту, цей образ у фольклорній традиції "виростає" до рівня особливої народнопоетичної категорії і функціонує як самостійний символ.

Отже, як бачимо, поширений у світовій літературі архетип міст є показовим також для поетики українського фольклору. Простеживши художній розвиток його у народній пісні, відзначаємо, що попри помітну образно-семантичну розгалуженість, смислову варіантність він загалом зберігає зв'язок з архетипом-моделлю, втілюючи основні символічні значення, усталені в світовій міфопоетиці.

Література

Балади. Кохання та дошлюбні взаємини. Київ, 1987.

Балади. Народна творчість. Київ, 1987.

Бидерманн Г. Энциклопедия символов / Пер. с нем. Москва, 1996.

Єрмоленко С. Нариси з української словесності. Київ, 1999.

Керлот Х. Словарь символов. Москва, 1994.

Комариця М. Еволюція фольклорної символіки в українській баладі. Автореф. дис... канд. філол. наук. Київ, 1994.

Костомаров Н. Об историческом значении русской народной поэзии // Слов'янська міфологія. Київ, 1994. С. 44-200.

Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. Київ, 1992.

Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2-х т. / Гл. ред. С.А.Токарев. Москва, 1988. Т. 2.

Потапенко О., Дмитренко М. та ін. Словник символів. Київ, 1997.

Потебня А. О некоторых символах в славянской народной поэзии // Слово и миф. Москва, 1989.

Українські народні пісні в записах В.Гнатюка. Київ, 1971.

Українські народні пісні в записах Євгенії Ярошинської. Київ, 1972.

Українські народні пісні в записах Миколи Гоголя. Київ, 1985.

Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. Київ, 1978.

Українські народні пісні видані М.Максимовичем / Фотокопія з видання 1827 року. Київ, 1962.

Фольклорні матеріали з отчого краю. Львів, 1998.

Элиаде М. Космос и история / Пер. с франц. и англ. Москва, 1987.