ƒотепер у фольклористиц≥ м≥цно усталилас¤ традиц≥¤ вбачати психолог≥чний аспект украњнських народних п≥сень переважно в психолог≥чному паралел≥зм≥. ћета ц≥Їњ статт≥ - звернути увагу на ≥нш≥ способи психолог≥чного зображенн¤ ≥ на особливост≥ психолог≥зму обр¤дових п≥сень зокрема. ¬арто зазначити, що посиленн¤ психолог≥зму певноњ групи обр¤дових п≥сень зумовлюЇ њх л≥ризац≥ю.

√рупа власне л≥ричних (у вузькому розум≥нн≥ слова) п≥сень об'ЇднуЇ твори на основ≥ сп≥льного об'Їкта зображенн¤, ¤ким Ї почутт¤. ѕочутт¤ характеризуютьс¤ р≥зною глибиною, силою ≥ тривал≥стю, р≥зним емоц≥йним забарвленн¤м, що про¤вл¤Їтьс¤ у в≥дпов≥дних переживанн¤х, настро¤х, психолог≥чних станах людини. “ак, л≥ричним п≥сн¤м за самою њхньою природою притаманний психолог≥зм, що знаходить ви¤в у психолог≥чному зображенн≥. «а визначенн¤м ћ. равцова, "п≥д психолог≥чним зображенн¤м сл≥д розум≥ти передачу художн≥ми засобами душевного житт¤ героњв, њх внутр≥шнього св≥ту, переживань, почутт≥в, настроњв, думок, прагнень, емоц≥йних реакц≥й на ¤вища д≥йсност≥, повед≥нку людей, побутов≥ обставини, природу; у нього входить ≥ мотивац≥¤ (по¤сненн¤) вчинк≥в ≥ повед≥нки персонаж≥в, њх психолог≥њ та характер≥в" [5, с. 81].

ƒо власне л≥ричних традиц≥йно в≥дносили позаобр¤дов≥ п≥сн≥, оск≥льки психолог≥чне зображенн¤ в них значно розвинене, ≥ тому, на думку досл≥дник≥в, саме вони прот¤гом стол≥ть служили дл¤ безпосереднього вираженн¤ почутт≥в, думок, спогад≥в, ≥нтимних висловлювань ≥ переживань. ¬одночас ≥ серед обр¤дових п≥сень р≥зних жанр≥в Ї значна к≥льк≥сть таких, що не виконують лише ритуальноњ чи величальноњ функц≥й, а й прагнуть зобразити внутр≥шн≥й св≥т людини, њњ емоц≥йне ставленн¤ до всього, що в≥дбуваЇтьс¤ в навколишн≥й д≥йсност≥.

Ѕуло б надуманим протиставленн¤ необр¤дових ≥ обр¤дових л≥ричних п≥сень, але сл≥д в≥дзначити суттЇву в≥дм≥нн≥сть м≥ж ними щодо характеру об'Їкта зображенн¤: твори першоњ групи можуть висловлювати почутт¤ будь-¤кого члена сусп≥льства, тод≥ ¤к переживанн¤, зображен≥ в обр¤дових п≥сн¤х, стосуютьс¤ лише учасник≥в обр¤ду. —п≥вв≥днесенн¤ з обр¤дом в≥дбуваЇтьс¤ на к≥лькох р≥вн¤х. «овн≥шн≥й, формально-побутовий, передбачаЇ виконанн¤ п≥сн≥ у зв'¤зку з ¤кимось обр¤довим (календарним чи родинним) моментом ≥ належить до в≥дпов≥дного жанру (кол¤дки, щедр≥вки, весн¤нки, петр≥вочн≥ л≥ричн≥ п≥сн≥, вес≥льн≥). ѕроте жанров≥ ознаки лише зовн≥шн≥: л≥ричн≥ кол¤дки мають розм≥р /5+5/ ≥ в≥дпов≥дний присп≥в, наприклад "—в¤тий веч≥р!"; щедр≥вки - "ўедрий веч≥р, добрий веч≥р!" ≥ под≥бн≥. ƒовол≥ часто ц≥ жанров≥ модиф≥кац≥њ невиразн≥, збер≥гаЇтьс¤ лише традиц≥йно-умовна прив'¤зан≥сть тексту до певного обр¤ду, ≥ тод≥ особливо пом≥тно, що вс≥ календарно-обр¤дов≥ л≥ричн≥ п≥сн≥ дуже близьк≥ до вес≥льних: т≥ ж теми, под≥бн≥ сюжетн≥ ситуац≥њ ≥ переживанн¤ л≥ричних героњв. Ќав≥ть б≥льше, можна сказати, що вес≥лл¤ було "збудником" ус≥х тих душевних зворушень, ¤к≥ бачимо в л≥ричних обр¤дових п≥сн¤х. јдже в обр¤дових д≥¤х пров≥дну участь брала здеб≥льшого молодь, тому й обр¤довий фольклор в≥дображаЇ саме те, що њњ хвилювало. ’лопець чи д≥вчина ви¤вл¤ють своњ почутт¤, перев≥р¤ють обраницю чи обранц¤, прощаютьс¤ з≥ своњми батьками або розм≥рковують над тим, ¤к њх прийме нова родина, - усе це пов'¤зано так чи ≥накше з вес≥лл¤м, ¤ке Ї кульм≥нац≥йною в одних випадках ≥ вих≥дною - в ≥нших - точкою почутт≥в ≥ переживань.

ѕсихолог≥чний аспект обр¤довост≥ л≥ричних п≥сень пол¤гаЇ, ¤к п≥дкреслюЇ ё. руглов, у "вираженн≥ ними ц≥лком визначеного обр¤дового почутт¤, настрою. ѕ≥сн≥, в≥дтворюючи обр¤дов≥ ситуац≥њ, створювали необх≥дний обр¤дово-емоц≥йний колорит" [6, с. 145]. “обто обр¤д не лише формально закр≥плював за собою певн≥ л≥ричн≥ тексти (обмежений обр¤дом час виконанн¤, окрем≥ елементи поетичноњ структури твор≥в), а й певною м≥рою зумовлював т≥ почутт¤, ¤к≥ переживали л≥ричн≥ героњ. ”мовн≥сть почутт≥в у р≥зних за жанром обр¤дових п≥сн¤х про¤вл¤Їтьс¤ з неоднаковою ≥нтенсивн≥стю. ѕо¤снити це можна, на нашу думку, в≥дпов≥дн≥стю внутр≥шньоњ форми твору моментов≥ виконанн¤: викликаний роздумами про вес≥лл¤ психолог≥чний стан л≥ричноњ героњн≥, висп≥ваний у час≥ вес≥льноњ "л≥ричноњ драми", очевидно, п≥дл¤гав диктатов≥ цього обр¤ду б≥льше, н≥ж аналог≥чн≥ переживанн¤ у календарно-обр¤дових п≥сн¤х. —аме вес≥льний обр¤д найсильн≥ше вплинув на поетику л≥ричних обр¤дових п≥сень, причому не т≥льки вес≥льних, а й календарних. Ќа це, зокрема, вказувала “.јк≥мова: "—цени, еп≥зоди цього обр¤ду, рол≥ учасник≥в ≥ поетичн≥ тексти, виконуван≥ ними, - все було старанно ≥ детально здавна розроблене народом.  ожний тв≥р становив частину обр¤дового д≥йства ≥ був суворо п≥дпор¤дкований вимогам ритуалу. ќбр¤д, становл¤чи оф≥ц≥йну й значною м≥рою показну сторону житт¤, диктував п≥сн¤м в≥дпов≥дний дл¤ кожного моменту зм≥ст" [1, с. 104]. “обто на психолог≥чному р≥вн≥ можна говорити про обов'¤зков≥сть у певн≥ моменти обр¤ду ч≥тко окреслених (тим самим обр¤дом) почутт≥в ≥ переживань його учасник≥в; говорити, може, не ст≥льки про на¤вн≥сть цих почутт≥в, ск≥льки про навмисну њх демонстрац≥ю в≥дпов≥дно до лог≥ки обр¤ду. Ќа так≥ "подв≥йн≥ стандарти" у фольклор≥ звернув увагу ¬.ѕропп: "—м≥х у декотрих випадках був обов'¤зковим так само, ¤к у ≥нших випадках обов'¤зковим був плач, незалежно в≥д того, в≥дчувала людина горе чи н≥" [8, с. 135].

«ображенн¤ почутт≥в у л≥ричних обр¤дових п≥сн¤х маЇ на мет≥ дати у¤вленн¤ про обр¤дове ставленн¤ людини до д≥йсност≥ [6, с. 8]. Ќаприклад, вес≥лл¤ передбачаЇ значно ширшу гаму почутт≥в ≥ њх зовн≥шн≥х про¤в≥в, ан≥ж см≥х ¤к ви¤в радост≥ чи плач ¤к ви¤в гор¤. ’лопець ≥ д≥вчина кохають одне одного, але д≥вчина значно б≥льше залежить в≥д вол≥ батьк≥в ≥ тому переживаЇ, щоб њњ не в≥ддали за нелюба. ¬она у¤вл¤Ї соб≥ (або попереджаЇ батьк≥в), ¤к зустр≥не нелюбого нареченого чи, у г≥ршому випадку, ¤ке житт¤ чекаЇ њњ за нелюбим чолов≥ком. Ѕатьки не бажають зла своњм д≥т¤м, поважн≥ свати дос¤гають згоди. ƒал≥ увага зосереджена, в основному, на переживанн¤х нареченоњ та њњ родини. Ѕатьки жур¤тьс¤, розлучаючись з≥ своЇю дочкою. ƒ≥вчина також сумуЇ; вона вд¤чна батькам за щасливе д≥вуванн¤ в њхньому дом≥ ≥ знаЇ, що то були найкращ≥ роки њњ житт¤. Ќаречена кохаЇ свого майбутнього чолов≥ка ≥ впевнена в його почутт¤х, але сумн≥ваЇтьс¤, ¤к прийме його родина нев≥стку. «а будь-¤ких обставин вона маЇ засв≥дчити свою повагу до чолов≥ковоњ р≥дн≥, та нав≥ть ¤кщо њњ гарно приймуть, н≥де вже њй не буде так добре, ¤к удома.

ѕриблизно так вигл¤даЇ психолог≥чна канва вес≥лл¤ в ≥деал≥, ≥ саме на цю ≥деальну побудову ор≥Їнтована л≥рична обр¤дова п≥сн¤. ”с≥ почутт¤ й переживанн¤ повинн≥ були "п≥дпор¤дковуватис¤ нормам обр¤дового розпор¤дку, ≥ особист≥ душевн≥ стани могли про¤вл¤тис¤ у зм≥ст≥, що в≥дображаЇ пост≥йне ≥ всезагальне, обов'¤зкове дл¤ кожного випадку" [2, с. 202]. ≤ ¤кщо справжн≥ психолог≥чн≥ стани, душевн≥ зворушенн¤ учасник≥в обр¤ду, залежно в≥д обставин, могли або в≥дпов≥дати умовам обр¤дового ≥деалу або н≥, то почутт¤ й переживанн¤ персонаж≥в л≥ричних обр¤дових п≥сень майже повн≥стю зб≥гаютьс¤ з тими, ¤к≥ нав'¤зував обр¤д. Ћ≥ричн≥ обр¤дов≥ п≥сн≥ виконували незалежно в≥д того, наск≥льки виражен≥ в них почутт¤ в≥дображали реальн≥ (такий зб≥г м≥г бути, наприклад, т≥льки в окремих еп≥зодах обр¤ду); але вони суіест≥онують ц≥ почутт¤, завдають жалю чи нав≥ть рад≥сть. «рештою, реальн≥ ситуац≥њ, ¤к≥ вони осп≥вують, Ї такими, в ¤ких людина не може бути ≥ндеферентною, байдужою. «в≥дси њх реал≥зм ≥ щир≥сть. Ќайб≥льшою правдив≥стю вир≥зн¤ютьс¤ вес≥льн≥ п≥сн≥, ¤к≥ виконували перед розлукою молодоњ з батьками - њх тональн≥сть менш за все була даниною традиц≥њ.

ѕсихолог≥зм л≥ричних обр¤дових п≥сень ун≥версал≥зований, адже њх сп≥вали щоразу в час≥ виконанн¤ обр¤ду, ≥ п≥д л≥ричного геро¤ "п≥дставл¤вс¤" кожного разу ≥нший прототип. ѕ≥сн≥ зображають умовних ос≥б та умовн≥ почутт¤, пост≥йн≥ й обов'¤зков≥ за певних обставин. —л≥д зазначити, що майже неможливо розмежувати на п≥дстав≥ усноњ словесност≥ реальн≥ почутт¤ ≥ т≥, ¤к≥ зумовлен≥ обр¤дом, а в≥дпов≥дно ≥ њхнЇ в≥дображенн¤ у фольклор≥.

” л≥тератур≥ досл≥дники розр≥зн¤ють зовн≥шн≥й ви¤в почутт≥в геро¤ через його д≥њ, а також через внутр≥шн≥й монолог. ѕод≥Їв≥сть Ї визначальною характеристикою психолог≥чного зображенн¤ в украњнських л≥ричних обр¤дових п≥сн¤х. –≥вень самоусв≥домленн¤, з одного боку, ≥ р≥вень психолог≥чного зображенн¤, з ≥ншого, зумовили досить невелику частку розкритт¤ рефлекс≥й л≥ричного геро¤ у творах, а зосередили увагу на м≥жособист≥сних стосунках, що не лише ви¤вл¤ють психолог≥чн≥ стани персонажа, а й окреслюють окрем≥ риси характеру, особливост≥ психолог≥чного складу людини.

—тавленн¤ одн≥Їњ людини до ≥ншоњ передаЇтьс¤ в обр¤дових л≥ричних п≥сн¤х к≥лькома способами, кожен з ¤ких через символ≥чну ситуац≥ю своЇр≥дно розкриваЇ т≥ почутт¤, ¤к≥ хвилюють геро¤ чи героњню; але вс≥ вони певною м≥рою пов'¤зан≥ м≥ж собою.

ѕершим таким способом Ї вираженн¤ ставленн¤ до людини (родич≥в, милого чи милоњ) через д≥ю, звернену на нењ. ¬ одн≥й з кол¤д парубок хвалитьс¤ матер≥, що його любили три д≥вчини, ≥ ц¤ любов про¤вилас¤ в њхн≥х учинках:

- ™дна любила - п≥сень навчила, ƒруга любила - кобзу купила, “рет¤ любила - коника купила [10, с. 127].

 оханн¤, безмежна в≥ддан≥сть милому в≥дчуваЇтьс¤ у д≥вочих роздумах в оч≥куванн≥ на його прињзд. «нову ж таки, н≥де не сказано, що д≥вчина любить, але на це маЇ вказувати њњ г≥потетична повед≥нка:

 оли б же ¤ знала, коли б в≥дала, «в≥дки м≥й милий њде, - ћостила б ¤ мости битими тал¤рами, —ипала б ¤ греблю золотими перстен¤ми, «ав≥шала б луги рис¤ми, собол¤ми, —≥¤ла б ¤ на з≥ллЇ - тр≥йчастий барв≥нок, ѕахущий васильок; —тала б ¤ в пол≥ тополенькою б≥ленькою... [10, с. 190-191]

ƒ≥вчина у¤вл¤Ї, що милий заночуЇ п≥д тополею, барв≥нок покладе в "головоньки", василечок - п≥д б≥к, а "тополеньку ламле - до серденька горне".

ѕод≥бн≥ п≥сн≥ передають лише психолог≥чний зв'¤зок: д≥вчина - њњ милий. –озширеним вар≥антом можна вважати твори, у ¤ких з'¤вл¤Їтьс¤ паралельно ще один такий зв'¤зок: д≥вчина - нелюб. ѕротиставленн¤ "милий - нелюб" у п≥сн≥ увиразнюЇ почутт¤, оск≥льки обидв≥ частини, ¤к правило, вкладаютьс¤ у психолог≥чну паралель структурно, але контрастують за зм≥стом.

—тавленн¤ л≥ричноњ героњн≥ до милого й до нелюба опосередковане зображенн¤м д≥њ. ƒ≥вчина демонструЇ своњ почутт¤: 1) дозвол¤ючи або не дозвол¤ючи виконати певну д≥ю в≥дпов≥дно милому ≥ нелюбому чи 2) сама виконуЇ ¤к≥сь д≥њ стосовно одного й ≥ншого. “ак, у весн¤нц≥ "“онко древко калинонька" ћарисенька спл≥таЇ три калинов≥ в≥ночки, ¤к≥ дл¤ нелюба

ѕов≥сила ж она височенько, ј сама стала далеченько: - ѕ≥деш ти, м≥й нелюбонько, Ѕудеш дивив на в≥нонько, Ќе зн≥май же ти в≥нонька...

јбсолютно ≥нша ситуац≥¤ оч≥куЇ на милого:

ѕов≥сила ж њх низюс≥нько, —ама стала близюс≥нько: - ѕ≥деш ти, м≥й ≤васенько, Ѕудеш зн≥мав м≥й в≥нонько, «д≥йм же ти, ≤васенько, ћ≥й в≥нонько... [10, с. 90]

ѕ≥сн¤ поЇднуЇ в соб≥ обидва прийоми розкритт¤ внутр≥шнього св≥ту героњн≥, проте здеб≥льшого серед л≥ричних обр¤дових п≥сень переважаЇ другий: повед≥нка д≥вчини демонструЇ њњ почутт¤.  р≥м того, у вес≥льних л≥ричних п≥сн¤х за кожною з частин закр≥пилис¤ пост≥йн≥ образи - у цьому переконуЇ значна њх к≥льк≥сна перевага:

я нелюбонька здавна не любила, ™го сл≥доньки кам≥нем закотила. я ≤васенька здавна полюбила, ™го сл≥доньки перстеньцем закотила [10, с. 163].

“ут учинки л≥ричноњ героњн≥ нагадують чаруванн¤, де перстень (¤к атрибут вес≥льного обр¤ду) маЇ забезпечити щасливе поЇднанн¤ закоханих. јле й у суто побутових ситуац≥¤х виникають т≥ ж сам≥ образи. ” багатьох п≥сн¤х у частин≥ про нелюба д≥вчина оперуЇ образами кам≥нн¤, гострих ≥ колючих предмет≥в, а в частин≥ про милого - атрибутами чогось приЇмного на дотик (так зван≥ дискомфортн≥ ≥ комфортн≥ образи) [10, с. 91, 109, 162 та ≥н.].

«м≥ст под≥бних п≥сень, ¤к в≥дзначаЇ “.јк≥мова, "не давав в≥дкритого психолог≥зму, ¤кий залишавс¤ за межами зовн≥шнього зображенн¤ ≥ зовн≥шнього руху" [1, с. 106].

¬елику групу твор≥в, що розкривають взаЇмн≥ почутт¤ хлопц¤ ≥ д≥вчини (нареченого ≥ нареченоњ), становл¤ть т≥, композиц≥¤ ¤ких складаЇтьс¤ з к≥лькох однотипних за будовою частин.  ожна частина присв¤чена одному з член≥в родини - батьков≥, матер≥, сестр≥, братов≥ - або роду загалом, а останн¤ - милому (мил≥й), ≥ вона обов'¤зково протиставл¤Їтьс¤ вс≥м попередн≥м. ќ.ƒей вбачаЇ у таких п≥сн¤х принцип вид≥ленн¤ у¤вно одиничного з маси, ¤кий, у свою чергу, Ї ви¤вом психолог≥чного прийому акцентуванн¤. Ўл¤х до вид≥леного лежить через певну градац≥ю, ≥ под≥њ у твор≥ розвиваютьс¤ за так званим "законом психолог≥чноњ загати". "ƒушевний рух наштовхуЇтьс¤ на одну перепону, ≥ з'¤вл¤Їтьс¤ психолог≥чне напруженн¤; дал≥ на другу - напруженн¤ зростаЇ ≥ т.д., аж доки не знаходить свого розв'¤занн¤. Ќайчаст≥ше це в≥дбуваЇтьс¤ в к≥нцевому еп≥зод≥ п≥сн≥, що, ¤к правило, Ї завершенн¤м зображенн¤ д≥њ чи стану головного геро¤ або узагальнюючим п≥дсумком ситуац≥њ" [3, с. 193].

ѕ≥сн≥, де через повед≥нку л≥ричного геро¤ розкриваЇтьс¤ його ставленн¤ до милоњ на основ≥ протиставленн¤ родичам д≥вчини, под≥л¤ютьс¤ на дв≥ п≥дгрупи.

1. “≥, що описують д≥њ парубка стосовно родини ≥ - на противагу њм - стосовно молодоњ:

ѓде ≤ванко у ворота, Ќа н≥м в≥ночок з золота: - ѕомаленьку, м≥й кониченьку, Ќе отруси золота. ™го батенько в≥таЇ, ¬≥н назад коньом ступаЇ. (“ак само до матер≥, пот≥м:) ™го миленька в≥таЇ, ¬≥н до нењ коньом ступаЇ: - ’утенько, м≥й кониченько, ’оть отрусиш золото! [10, с. 261-262]

” таких п≥сн¤х повед≥нка парубка ви¤вл¤Ї своЇр≥дний виб≥р милоњ з колективу, з роду, об'Їктивований у д≥¤х стосовно одних та ≥ншоњ.

2. ƒруга група п≥сень, окр≥м основного психолог≥чного акценту, м≥стить у соб≥ додатково протиставленн¤ д≥й родич≥в ≥ д≥й хлопц¤ (нареченого) у критичну (за лог≥кою твору) дл¤ д≥вчини мить. ѕод≥бн≥ п≥сн≥ будуютьс¤ за схемою: д≥вчина про щось просить батька, мат≥р, брата, сестру, але вони не хочуть або не можуть виконати проханн¤, ≥ т≥льки милий допомагаЇ њй. ћоже бути проханн¤ знайти загублений перстень чи щось ≥нше - н≥кому з родич≥в це не вдаЇтьс¤, а "миленький п≥шов, перстенец найшов". ѕоширен≥шим Ї мотив про пор¤тунок потопаючоњ д≥вчини - батько, мат≥р, брат ≥ р≥д в≥дмовл¤ютьс¤ њњ р¤тувати:

- я т¤, дит¤, не вр¤тую, ћоренька не зірунтую - ћоренько широкоЇ, ƒо того глубокоЇ.

≤ лише милий зголошуЇтьс¤ на допомогу:

- я тебе ≥зр¤тую, я моренько ≥зірунтую! [10, с. 189]

« одного боку, п≥сн¤ ≥люструЇ почутт¤ хлопц¤ - заради милоњ в≥н готовий зробити нав≥ть неможливе (засипати море), а з ≥ншого - показуЇ, що вес≥лл¤ Ї т≥Їю межею, за ¤кою д≥вчина вже не належить до батьк≥вськоњ с≥м'њ ≥ њњ дол¤ родич≥в не обходить чи мало хвилюЇ. ќ.ƒей, вивчаючи поетику украњнських народних п≥сень, зауважив, що "на основ≥ такоњ структури народна п≥сенн≥сть в≥добразила психолог≥ю кожного представника родинного кола, ¤ка найрельЇфн≥ше ви¤вл¤Їтьс¤ в критичних ситуац≥¤х, у хвилини сильних зворушень" [3, с. 144].

ƒо ц≥Їњ ж групи можна в≥днести ≥ п≥сн≥, де взаЇмн≥ почутт¤, прихильн≥сть хлопц¤ ≥ д≥вчини передано через зображенн¤ сп≥льно виконаноњ роботи. ѕ≥сенна ситуац≥¤ задаЇтьс¤, наприклад, р¤дками:

–озсипалас¤ руточка « золотого кубочка.

ƒ≥вчина хоче позбирати руту, але н≥ батько, н≥ мати не допомагають њй. Ќарешт≥ вона звертаЇтьс¤ до милого:

’оди, м≥й милий, зо мною, «беремо рутоньку з тобою. - ƒалеб≥г, п≥ду з тобою рутку зберу. - –утко мо¤, др≥бна, зелена, ”же ж ми тебе позбирали [10, с. 148].

” першому випадку головною д≥йовою особою стосовно ≥нших персонаж≥в Ї хлопець, у другому - ус≥ персонаж≥ однаково активн≥ стосовно д≥вчини. јле основне - ≥ завжди позитивне - психолог≥чне навантаженн¤ припадаЇ на останн≥й зв'¤зок: милий - мила.

“ак само можна вид≥лити низку схем, за ¤кими в обр¤дових л≥ричних п≥сн¤х зображено ставленн¤ д≥вчини до хлопц¤, нареченого через т≥ чи ≥нш≥ д≥њ. —южетн≥ ситуац≥њ здеб≥льшого Ї оберненими щодо головних героњв до щойно розгл¤нутих, ≥ њх також можна об'Їднати у дек≥лька п≥дгруп.

1. « парубком трапл¤Їтьс¤ ¤кась неприЇмн≥сть, ≥ в≥н звертаЇтьс¤ з проханн¤м про допомогу до родич≥в (¤к≥ або в≥дмовл¤ютьс¤ йому допомогти, або њм не вдаЇтьс¤ цього зробити), а п≥зн≥ше - до милоњ. ≤ лише д≥вчина, ¤ку п≥дтримуЇ коханн¤, спроможна виконати проханн¤ милого. “ак, наприклад, побудована вес≥льна п≥сн¤ про те, ¤к ≤васьо погнав кон¤ до води, а "коничок збу¤в, в л≥сонько погнав". ƒал≥ йде репл≥ка л≥ричного геро¤ ≥ д≥¤ ¤к в≥дпов≥дь на нењ:

- Ѕатенько, поди, коника найди. Ѕатенько п≥шов, коника не найшов. (“ак само до матер≥ ≥ роду). - ћиленька, п≥ди, коника найди. ћиленька п≥шла, коника найшла [10, с. 137-138].

ѕротиставленн¤ батька, матер≥ й роду кохан≥й д≥вчин≥ через д≥ю маЇ ще ≥ прихований психолог≥чний п≥дтекст: д≥вчин≥ вдаЇтьс¤ виконати проханн¤ парубка, бо вона сильн≥ше цього хоче, бо почутт¤ њњ (коханн¤, прагненн¤ вт≥шити милого, допомогти йому) глибше ≥, ¤к бачимо, д≥Їв≥ше.

2. Ѕатько, мати, ≥нш≥ родич≥ про щось прос¤ть д≥вчину (¤к правило, виконати њхню волю або щось подарувати - вино, руту, зело, в≥ночок ≥ под≥бне), але вона в≥дмовл¤Ї вс≥м, окр≥м коханого:

ќй прийшов ≥д н≥й татун¤ Їњ: - ћариню душко, зверзь ми ¤блочко! - ќй н≥т, не звержу, милому держу.

“ак само приход¤ть до д≥вчини просити ¤блучко мат≥нка, братенько, сестриц¤, але вона даЇ однакову в≥дпов≥дь: "ќй н≥т, не звержу, милому держу". ≤ нарешт≥:

ќй прийшов ≥д н≥й миленький Їњ: - ћариню душко, зверзь ми ¤блочко! - ќй тоб≥ звержу, бо тоб≥ держу! [7, с. 62]

Ћегко здогадатис¤, що ун≥версальний образ ¤блучка ¤к символу чогось приЇмного, смачного, найкращого, звужений до образу його здобувача (хлопц¤), набираЇ еротичного п≥дтексту, означаючи те саме, що й "в≥ночок".

3. Ѕезпосередньо назване ставленн¤ зумовлене певними почутт¤ми до батька ≥ коханого, п≥дтверджене вибором останнього:

√укнуло два голубоньки, через ƒунай лет≥вши: - ѕов≥дз же нам, ћарисьо, хто ж тоб≥ тепер мильший? „и т≥ мильший р≥дний батенько, зе-сь у него њла, пила, „и т≥ мильший молодий ≤васьо, зе-сь му п≥д боком с≥ла? - ћилий мн≥ батенько, що у него њла ≥ пила, ј ще мильший молодий ≤васьо, зе му п≥д боком с≥ла [10, с. 283].

ћожна припустити, що образ голуб≥в на¤вний у п≥сн≥ дл¤ того, щоб озвучити роздуми героњн≥. ÷е своЇр≥дний мед≥ум - в≥щун. ѕо¤ва ще одн≥Їњ д≥йовоњ особи (ос≥б) перетворюЇ внутр≥шн≥й монолог у д≥алог, виводить внутр≥шнЇ мовленн¤ на зовн≥шн≥й р≥вень.

—тавленн¤ закоханих чи наречених одне до одного в украњнських л≥ричних обр¤дових п≥сн¤х, ¤к бачимо, передаЇтьс¤ не т≥льки зображенн¤м певних д≥й, ¤к≥ виконуютьс¤ або не виконуютьс¤, а й поглиблюЇтьс¤, в≥дт≥н¤Їтьс¤ внесенн¤м у текст п≥сн≥ мотиву вибору, наданн¤ переваги коханому (кохан≥й) перед родичами.

¬елика група л≥ричних обр¤дових п≥сень змальовуЇ взаЇмини ≥ почутт¤, ¤к≥ панують м≥ж членами родини. „ерез д≥ю ви¤вл¤Їтьс¤ ставленн¤ батьк≥в до сина або доньки чи навпаки, ставленн¤ нев≥стки чи з¤т¤ до своЇњ новоњ родини.

„асто д≥¤, що зазвичай певною м≥рою характеризуЇ людину-виконавц¤, в окреслених п≥снею умовах (наприклад, п≥д час вес≥лл¤) набуваЇ ≥ншого психолог≥чного п≥дтексту, ¤к-от передач≥ почутт¤ чи ставленн¤. Ќаприклад, вес≥льна п≥сн¤, сп≥вана при в≥д'њзд≥ молодоњ з батьк≥вського дому:

 ован≥ вози понавертани, кон≥ пос≥длани. - ќй вс≥дай, вс≥дай, молода √анцюн¤, з нами. - як же ¤ маю з вами вс≥дати, - Ќе хоче м≥й батенько всего посагу дати. (“ак само до матер≥ ≥ сестер) [10, с. 336].

Ќебажанн¤ родич≥в в≥ддати посаг може св≥дчити про њхню скуп≥сть, але в цьому випадку Ї своЇр≥дним ви¤вом любов≥ - прагненн¤м затримати дочку (сестру) ще трохи б≥л¤ себе, адже без посагу молода не поњде.

ѕоширен≥шим зовн≥шн≥м про¤вом почутт¤ до батьк≥в, господар≥в дому чи просто старших за в≥ком людей в украњнськ≥й традиц≥њ Ї покл≥н, що й в≥добразилос¤ у текстах л≥ричних обр¤дових (≥ не т≥льки) п≥сень. ћайже в ус≥х обр¤дах - ≥ календарного циклу, ≥ родинного - на пов≥танн¤ чи прощанн¤ вклон¤ютьс¤. «нову ж таки, цей жест може виражати р≥зн≥ почутт¤, залежно в≥д контексту. ÷е, наприклад, висл≥в вд¤чност≥ у кол¤дках (за отриман≥ подарунки), у вес≥льних п≥сн¤х - за ласку, любов, н≥жн≥сть, ¤кими оточували родич≥ сина чи дочку:

- ќй вертай, вертай, сивий коню, додому, Ќех же с¤ ¤ свому батеньку уклоню [10, с. 293].

Ќаречений завертаЇ кон¤ з дороги, д≥вчина повертаЇтьс¤ в≥д вор≥т, аби ще раз вклонитис¤ батькам. ƒо вислову поваги та вд¤чност≥ у таких п≥сн¤х долучаЇтьс¤ ≥ висл≥в жалю з приводу розставанн¤. —аме жаль Ї дом≥нуючим у тих творах, де герой / героњн¤ вклон¤ютьс¤ також ≥ншим членам родини (братов≥, сестр≥, родов≥ загалом) ≥ нав≥ть предметам хатнього побуту.

¬исловом поваги й покори Ї покл≥н на пов≥танн¤ нових родич≥в, коли молодий прибуваЇ до дому молодоњ чи, навпаки, коли молода вперше зустр≥чаЇтьс¤ з батьками та ≥ншими родичами чолов≥ка:

¬ийшла вона у свекорка за вороти, —тала думати, ¤к свекорка назвати. - “реба Їму низенький покл≥н дати, ј пот≥м Їго батеньком називати. (“ак само до свекрухи, д≥вер≥в ≥ зовиць) [10, с. 360].

ѕ≥сн¤ не випадково п≥дкреслюЇ, що покл≥н маЇ бути "низенький". «а народною етикою, глибина поклону (пор≥вн¤ймо висл≥в "доземний укл≥н") маЇ ≥люструвати, так би мовити, розм≥р того почутт¤, висловом ¤кого покл≥н Ї. „им нижчий покл≥н, тим б≥льшу повагу чи вд¤чн≥сть в≥дчуваЇ ≥/або хоче продемонструвати той, хто вклон¤Їтьс¤. ” де¤ких рег≥онах ”крањни у таких випадках падали на кол≥на й ц≥лували землю - покл≥н був доземним у буквальному значенн≥.

„ерез перел≥к д≥й передано ≥ майбутнЇ ставленн¤ нев≥стки до свекр≥в. Ќа закиди, що вона не зум≥Ї догодити "свекорков≥", молода ж≥нка в≥дпов≥даЇ:

- “ак буду годити, як буду ум≥ти: ѕ≥зненько л¤гу, –аненько встану, ѕо двор≥ походжу, „ел¤доньку побуджу. ” п≥чи запалю, ѓстоньки зварю, ≤ сорочки виперу, ≤ в головци по≥щу [10, с. 387].

ќписан≥ д≥њ засв≥дчують нев≥стчину повагу, прагненн¤ сподобатис¤ свекрам ≥ заслужити прихильне ставленн¤ з њхнього боку.

Ћ≥рична п≥сн¤, окр≥м зображенн¤ почутт≥в ≥ настроњв героњв, даЇ ≥ своЇр≥дний еск≥з характеру. јдже характер людини, безперечно, про¤вл¤Їтьс¤ у њњ д≥¤х, особливо в новому оточенн≥ чи в ¤кийсь критичний, напружений момент житт¤. ƒл¤ молодоњ таким моментом було входженн¤ у нову с≥м'ю, с≥м'ю њњ чолов≥ка. ≤ в≥д того, ¤к молода ж≥нка поведетьс¤ з перших хвилин, ¤к зум≥Ї себе зарекомендувати перед новими родичами, часто залежала њњ дальша дол¤. Ќародна мораль передбачала, що нев≥стка (¤к ≥ з¤ть-приймак) займаЇ найнижчу сходинку родинноњ ≥Їрарх≥њ у нов≥й дл¤ них с≥м'њ, повинна / повинен ус≥м годити й п≥дкор¤тис¤. ” б≥льшост≥ випадк≥в тексти вес≥льних л≥ричних п≥сень в≥дображали саме таке становище нев≥стки ≥ певною м≥рою, описуючи повед≥нку досить абстрактноњ п≥сенноњ л≥ричноњ героњн≥, п≥дсв≥домо спонукали уже ц≥лком конкретну наречену чи молоду насл≥дувати њњ у ставленн≥ до чолов≥ковоњ родини. јле Ї й тексти, емоц≥йно-психолог≥чне навантаженн¤ ¤ких не в≥дпов≥даЇ тому, до чого накликувала народна звичаЇв≥сть.  ≥льк≥сть њх невелика, проте вони позначен≥ рисами сильноњ особистост≥, ¤ка не п≥дкор¤Їтьс¤ традиц≥њ, а нав≥ть протистоњть њй. ≤ хоч молода господин¤ т≥льки "вчера звечера привезена", вона ц≥лком непогано даЇ соб≥ раду в дом≥ чолов≥ка. «ам≥сть того, щоб засв≥дчити свою повагу до нових родич≥в почергово за њх значим≥стю, вона в≥дразу в≥д них в≥дмежовуЇтьс¤:

- ƒ≥льмос¤, свекоронько: “об≥ коничок, мн≥ кобилочка « малим лошаточком [10, с. 388].

“ак само нев≥стка д≥лить з≥ свекрухою ≥ велику рогату худобу, залишаючи њй бичка, а соб≥ забираючи "коровицу з малюским тел¤точком"; з д≥вером - в≥дпов≥дно веприка ≥ свиночку з порос¤тами; а з≥ зовицею - когутика й курочку з курчатами. “ак передано неаби¤кий хист молодоњ до веденн¤ господарства ≥ примноженн¤ статк≥в. «авершуЇ п≥сню майже бойовий заклик: "Ѕеремо все своЇ, ≤васенько".

ѕовед≥нка ж≥нки, описана у твор≥, демонструЇ њњ сильний характер з такими рисами, ¤к владн≥сть, ц≥леспр¤мован≥сть ≥ - з погл¤ду народноњ етики - десь нав≥ть трохи нахабн≥сть.

ћ≥жособист≥сн≥ взаЇмини можуть передаватис¤ ≥ через ц≥нн≥сне сприйн¤тт¤ св≥ту, оточенн¤. ÷≥нн≥сна св≥дом≥сть формуЇтьс¤ шл¤хом сп≥вв≥днесенн¤ певного ¤вища чи предмета з власною особою чи т≥Їю, до ¤коњ звертаЇтьс¤ мовець. ÷ей спос≥б психолог≥чного зображенн¤ у л≥ричних обр¤дових п≥сн¤х також маЇ дек≥лька вар≥ант≥в.

1. ѕредмет набуваЇ значноњ ц≥нност≥ дл¤ л≥ричного геро¤, оск≥льки в≥н р≥дк≥сний (маЇ незвичне походженн¤), його важко отримати чи походить в≥н в≥д особи, героЇв≥ дорогоњ. ” вес≥льн≥й п≥сн≥ батько просить заручену дочку, аби принесла йому води. ƒ≥вчина в≥дпов≥даЇ:

”же ж ¤ батеньков≥ не слуга,  об ¤ водици подала, Ѕо мо¤ водица дорога - ƒорожча меду ≥ вина: ѕо м≥с¤цу вичерпана, ѕо ¤сн≥й зор≥ несенаЕ [10, с. 164]

ƒ≥вчина перебуваЇ в батьк≥вськ≥й осел≥ останн≥ дн≥, тому все, що з нею пов'¤зане - а через це ≥ вона сама - стаЇ особливо ц≥нним, дорогим дл¤ родич≥в. Ќа думку ¬.™рьом≥ноњ, "можлив≥сть виразу оц≥нно-абстрактного зм≥сту через конкретно-чуттЇв≥ означенн¤ виникла завд¤ки естетичному принципу народноњ л≥ричноњ п≥сн≥: висловлюючи своЇ ставленн¤ до предмета, давати речов≥, а не в≥дсторонен≥ означенн¤" [4, с. 69]. “е саме, зрештою, можна сказати ≥ про ≥нш≥ вар≥анти ц≥нн≥сноњ передач≥ почутт≥в ≥ переживань.

2. —тавленн¤ л≥ричноњ героњн≥ чи геро¤ до ≥нших ос≥б виражаЇтьс¤ в обдаровуванн≥ њх. ќбдаровуванн¤ Ї елементом вес≥льного обр¤ду, але в обр¤дов≥й л≥риц≥ його психолог≥чне значенн¤ цим не обмежуЇтьс¤. —каж≥мо, молода виокремлюЇ батьк≥в серед ≥нших родич≥в щедр≥шим подарунком:

—воњй родиноньц≥ дала ≤но по њдной ¤г≥доньц≥, ј батеньков≥ свому р≥дному ¬с≥ зо збаночком дала. (“ак само до матер≥) [10, с. 288].

ѕротиставленн¤ батька ≥ матер≥ решт≥ родич≥в ("родиноньц≥") п≥дкреслюЇ повагу до перших ≥, очевидно, вд¤чн≥сть з боку молодоњ. ќкр≥м того, оск≥льки одна й та ж д≥¤ може бути про¤вом р≥зних почутт≥в, подарунок можна розц≥нювати ¤к намаганн¤ пот≥шити батьк≥в, хоча б частково компенсувати њм утрату.

“рансформац≥Їю цього мотиву до ще б≥льшого поглибленн¤ психолог≥зму Ї художн¤ деталь залишанн¤ д≥вчиною чогось на пам'¤ть батькам, найчаст≥ше матер≥:

Ќе плачте, мамуню, за мною, (2) Ќе заберу все з собою, (2) Ћишу вам сл≥доньки по двор≥ (2) ≤ др≥бн≥ сл≥зоньки по стол≥, “а й др≥бн≥ сл≥зоньки по стол≥ [7, с. 86].

«алишен≥ "дарунки" реальн≥, але, у той же час, досить нетривк≥, минущ≥, ефемерн≥; вони додають ще б≥льше жалю батькам. “аке "опредметненн¤ почутт≥в" передаЇ весь глибокий траг≥зм розлуки буквально к≥лькома р¤дками, не розкриваючи переживань героњв, а лише н≥би пунктиром позначаючи њх. ≤, зрештою, з тексту п≥сн≥ не в≥домо, чи т≥ "др≥бн≥ сл≥зоньки по стол≥" виражають жаль д≥вчини за р≥дним домом, чи - матер≥ за дитиною; але ц≥лий тв≥р оповитий серпанком смутку й жалю.

ѕрихильн≥сть закоханих (у календарно-обр¤дових л≥ричних п≥сн¤х) або в≥дпов≥дних учасник≥в вес≥льноњ драми одне до одного також передаЇтьс¤ через придбанн¤ чи врученн¤ подарунка. ѕричому п≥дкреслена краса ≥ надварт≥сть подарунка маЇ передавати вим≥р ц≥Їњ прихильност≥, пошани. ” п≥сн≥ староста:

ƒо своЇњ сваненьки п≥слоньки слав: Ѕувай, бувай, сваненько, у мене, —правлю тоб≥ суконьку, ¤к рожу,  оло долу золотом обложу [10, с. 226].

“ак само сп≥вв≥днос¤тьс¤ сват ≥ свашка, дружба ≥ дружка, молодий ≥ молода.

«а посередництвом матер≥альних ц≥нностей передаЇтьс¤ ≥ ставленн¤ родич≥в до сина чи дочки. ¬икористовуЇтьс¤, ¤к правило, сюжетна ситуац≥¤ спор¤дженн¤ у дорогу, коли кожен ≥з член≥в с≥м'њ даЇ тому, хто в≥д'њжджаЇ, ¤кийсь подарунок або ¤кось в≥дзначаЇтьс¤ у п≥дготуванн≥ до в≥д'њзду. ѕро любов, прихильн≥сть, н≥жн≥сть св≥дчить не лише обс¤г виконаноњ роботи, а й њњ результат. «нову ж таки, чим ц≥нн≥ший, дорожчий (йдетьс¤ про його варт≥сть) чи кращий у народному розум≥нн≥ цей результат (подарунок), тим сильн≥ш≥ почутт¤ покликаний в≥н передати. Ќаприклад, готуючи парубка в дорогу до нареченоњ, мати говорить:

—пекла тоб≥ дев'¤ть пар хл≥ба дл¤ твоњх бо¤р пишних, ј дес¤той печи славний коровай дл¤ тебе, молодого.

- брат:

ќс≥длав тоб≥ дев'¤ть пар кон≥ дл¤ твоњх бо¤р пишних, ј дес¤того кон¤ вороного дл¤ тебе, молодого.

- сестра:

Ќаварила тоб≥ дев'¤ть бочок пива дл¤ твоњх бо¤р пишних, ј дес¤ту бочку самого медочку дл¤ тебе, молодого [10, с. 218].

ѕротиставленн¤ молодого ≥ його "бо¤р пишних" та њхн≥х подарунк≥в (звичайний хл≥б - "славний коровай", звичайн≥ кон≥ - к≥нь вороний, пиво - медочок) не т≥льки вид≥л¤Ї молодого з гурту, а й п≥дкреслюЇ особливо позитивне, любовне ставленн¤ родич≥в до нього.

ќдним ≥з елемент≥в вес≥льного обр¤ду Ї посиланн¤ д≥вчиною сорочки та ≥нших дарунк≥в нареченому напередодн≥ шлюбу. ќбдаровуванн¤ - це завжди ви¤в прихильност≥, симпат≥њ (≥нша справа, чи в контекст≥ вес≥лл¤ це прихильн≥сть справжн¤, чи т≥льки умовно-обр¤дова), що в≥добразилось ≥ в п≥сенних текстах. ћарис¤ посилаЇ посл≥в до милого, щоб передали:

Е ¬≥д ћарис≥ присланоньки -  ошуленьку льн¤ную, ’устоньку Їдвабную, ѕо¤сонько червлений ≤ в≥нонько зелений [10, с. 208].

як≥сна характеристика подарунк≥в маЇ слугувати дл¤ зображенн¤ вищого ступен¤ почутт¤. ќчевидно, дл¤ нелюбоњ людини не робитимуть подарунк≥в або вони не будуть такими хорошими; ≥, навпаки, дл¤ коханого вибирають все найкраще.

ѕрибуваючи до дому молодого, д≥вчина повинна засв≥дчити свою повагу до родич≥в молодого ≥ до нього самого. ¬иразом цих почутт≥в, ¤к ми вже бачили, може бути д≥¤ (укл≥н), а також обдаровуванн¤, коли кожен з родич≥в повинен отримати в≥дпов≥дний до його становища в с≥м'њ ≥ в ц≥нн≥сн≥й ≥Їрарх≥њ нареченоњ подарунок. ѕарубок заздалег≥дь переказуЇ до д≥вчини:

Е Ќехай готуЇ тонк≥ подарки: ћоЇму батеньку тонку кошулю, ј моЇй матер≥ тонкий рубочок, —естриц≥ з рути в≥ночок, ј братику шовкову хустку, ј мн≥, молодому, сама молода¤, —крин¤ нова¤ ≥ пост≥ль б≥ла¤ [10, с. 138].

“аке пошануванн¤ кожного з нових родич≥в ≥ самого молодого передавало, по-перше, щире бажанн¤ д≥вчини сподобатис¤ ≥ нав'¤зати добр≥ взаЇмини з р≥днею, а по-друге, - зумовлене обр¤дом ≥ традиц≥Їю визнанн¤ родинноњ субординац≥њ, п≥дкоренн¤ њй ≥ прийн¤тт¤ того м≥сц¤, ¤ке в≥дводитьс¤ нев≥стц≥ (це ще б≥льше пом≥тно у творах, де варт≥сть подарунка дл¤ кожного члена родини р≥зко в≥др≥зн¤Їтьс¤). ≤, нарешт≥, дарувати щось дорогим серцю люд¤м - це просто рад≥сть.

3. ” кол¤дках, весн¤нках вес≥льноњ тематики та безпосередньо у вес≥льних п≥сн¤х поширеним Ї мотив вибору милоњ з-пом≥ж дорогих подарунк≥в чи викупу. ÷≥каво в≥дзначити, що такий мотив виступаЇ лише задл¤ зображенн¤ ставленн¤ парубка до д≥вчини, а не навпаки. ¬≥н маЇ певн≥ в≥дм≥нност≥ на р≥вн≥ сюжету у кол¤дках та весн¤нках, з одного боку, й у вес≥льних п≥сн¤х, з ≥ншого. “ак, у перших зображуЇтьс¤ насильне здобуванн¤ "города", ц≥сарського двору тощо, а це, мабуть, походить ще з кн¤жих час≥в. «ахисники пропонують напасников≥ багатий викуп:

¬инесли Їму п≥вмисок злота, ј в≥н на тоЇ не погл¤даЇ, Ќе погл¤даЇ, за дар не маЇ. ¬ивели Їму коника в с≥дл≥,  оника в с≥дл≥, в золот≥-ср≥бл≥, ј в≥н на тоЇ ан≥ погл¤даЇ, Ќе погл¤даЇ, за дар не маЇ. ¬ивели Їму гречную панну ј в≥н на тоЇ вже погл¤даЇ ¬же погл¤даЇ, за дар приймаЇ, «а дар приймаЇ, красно д¤куЇ [7, с. 52].

ѕод≥бн≥ п≥сн≥ не лише передають почутт¤, а й певною м≥рою характеризують парубка. Ќа початку, ¤к правило, зображуЇтьс¤ його могутн≥сть, перевага над дружиною, см≥лив≥сть, в≥двага ≥ завз¤тт¤ у вчинках. ¬≥дмова прийн¤ти пропонован≥ подарунки ("не хочемо вашоњ заплати") чи ви¤в зневаги до них ("ан≥ погл¤не, н≥ дзЇкуЇ"; "шапки не зн¤в ≥ не под¤кував" та ≥н.) св≥дчить про гордовит≥сть, самовпевнен≥сть ≥ ц≥леспр¤мован≥сть, наполеглив≥сть у дос¤гненн≥ мети (в≥йськов≥ д≥њ не припин¤ютьс¤ доти, доки завойовник не отримуЇ бажаного - "д≥вчину", "меншую д≥воньку", "панну в нар¤д≥").

” вес≥льних п≥сн¤х сюжет завойовуванн¤ трапл¤Їтьс¤ значно р≥дше, адже на час текстового становленн¤ обр¤ду вес≥лл¤ вже в≥дбувалос¤ за згодою обох стор≥н. Ѕатьки д≥вчини оч≥кують на прињзд з¤т¤ ≥ готують дл¤ нього подарунки, психолог≥чний п≥дтекст ¤ких неоднозначний. ÷е може бути ≥ викуп (парубков≥ пропонують забрати ц≥нн≥ предмети, а д≥вчину залишити вдома - в≥н бере ≥ те, й ≥нше), ≥ подарунки, з ¤ких парубок незадоволений ≥ ¤к≥ в≥дмовл¤Їтьс¤ приймати, доки не отримуЇ д≥вчину. ѕод≥бний сюжет на¤вний ≥ у весн¤нках, т≥льки там ц≥ подарунки чи викуп пропонують не родич≥, а подруги д≥вчини. —аме такий випадок описуЇ вес≥льна п≥сн¤ про прињзд нареченого до тест¤ на подв≥р'¤:

“естенько ходит, коника водит: - “о тв≥й дар, наречений з¤тенько. - я того дару не пожадаю йа з кон¤ ≤ з бо¤рчиками своњми зо двора [10, с. 285].

ѕот≥м з¤т¤ зустр≥чаЇ теща, пропонуючи йому в подарунок вола; а хлопець знову в≥дмовл¤Їтьс¤. Ќарешт≥:

Ўвагронько ходит, сестроньку водит: “о тв≥й дар, мой наречений з¤тенько. я того дару давно пожадаю йа з конем ≤ з дружинонькою своЇю на подв≥ренько на твоЇ [10, с. 286].

як уже в≥дзначалос¤, так≥ п≥сн≥ досить поширен≥ серед обр¤дових ≥ передають не лише ставленн¤ парубка до милоњ (наданн¤ њй переваги перед запропонованими викупом чи подарунками), а й певн≥ риси характеру л≥ричного геро¤, передус≥м, вольов≥. “ут окреслено сюжет випробуванн¤, створений м≥н≥мальною к≥льк≥стю повтор≥в, ¤ких звичайно у фольклор≥ Ї три, число з м≥фолог≥чним п≥дтекстом. “.јк≥мова доречно зауважила, що саме через систему повтор≥в стан л≥ричного геро¤ подаЇтьс¤ н≥би роздр≥бленим на окрем≥ моменти, що даЇ змогу показати його з усе б≥льшим наростанн¤м психолог≥зму [1, с. 108]. ÷е зас≥б нагн≥танн¤, градац≥њ почутт≥в.

« украњнських фольклорист≥в чи не першим звернув увагу на вин¤ткову роль градац≥њ у психолог≥чному зображенн≥ ќ.ƒей: "¬≥дтворюючи рух почутт≥в у його зростаюч≥й чи спадаюч≥й хвил≥, народна п≥сенн≥сть виробила свою градац≥ю в подач≥ однор¤дних компонент≥в, ¤ка забезпечуЇ "приливи" ≥ "в≥дливи" емоц≥йного зм≥сту. ¬ажливу роль в≥д≥граЇ тут визначена, а не дов≥льна посл≥довн≥сть однор¤дних елемент≥в у твор≥, ¤ка й в≥дображаЇ характер взаЇмозалежностей та зв'¤зк≥в м≥ж ними в житт≥" [3, с. 138]. ѕрийом градац≥њ може виступати ≥ ¤к самост≥йний, ≥ ¤к допом≥жний зас≥б (у поЇднанн≥, наприклад, ≥з психолог≥чно в≥дт≥неними сюжетними елементами).

” текстах обр¤довоњ л≥рики спостер≥гаЇтьс¤ певна законом≥рн≥сть. √радац≥¤ в обр¤дових п≥сн¤х майже завжди спадна, ¤кщо вона стосуЇтьс¤ родини (в≥д б≥льш важливоњ особи до менш важливоњ), ≥ висх≥дна, ¤кщо стосуЇтьс¤ вес≥льних персонаж≥в (в≥д менш значущих у вес≥льному обр¤д≥ до головних, центральних, ¤кими Ї молод≥).  р≥м того, градац≥¤ може бути ширшою, розгорненою (4-6 компонент≥в, наприклад: батько, мати, брат, сестра й увесь р≥д) або скороченою (2-3 компоненти).

–озгл¤немо спочатку випадки спадноњ градац≥њ. якщо вона покликана виразити ставленн¤ л≥ричного геро¤ / героњн≥ до батьк≥в (своњх чи обраниц≥ / обранц¤) або господар≥в, то на першому м≥сц≥ згадуЇтьс¤ той, хто Ї головою родини (господар) або займаЇ в с≥м'њ та почутт¤х геро¤ пров≥дне становище (батько, тесть, свекор). …ого у першу чергу в≥тають, йому вклон¤ютьс¤, з ним прощаютьс¤ ≥ т.д. ≤ вже пот≥м - в≥дпов≥дно до народного етикету - можна звернутис¤ до ос≥б "нижчого рангу". якщо спадна градац≥¤ супроводжуЇ висл≥в ставленн¤ перерахованих персонаж≥в до л≥ричного геро¤ чи героњн≥, то першою називаЇтьс¤ та особа, ¤ка переживаЇ (чи повинна переживати зг≥дно з обр¤дом) певне почутт¤ найглибше.  оли, наприклад, молода при в≥д'њзд≥ з дому запитуЇ батька: "„ого ж ти, батенько, жалуЇш?" - а вже пот≥м так само звертаЇтьс¤ до матер≥ й до роду, то це означаЇ, що батько жалуЇ за нею найб≥льше (найсильн≥ший ви¤в почутт¤), менше мати, а ще менше - р≥д [10, с. 342]. јналог≥чно п≥сн¤ змальовуЇ ≥ рад≥сть родини з приводу вдалого одруженн¤ доньки:

«радовавс¤ ћарисин батенько, ўо посадив ћарисю на посаз≥, ј коло ћарис≥ молодого ≤васенька, ћ≥й милий Ѕоже, ¤к же то бардзо гоже! (“ак само до матер≥, брата, сестри ≥ роду) [10, с. 237-238].

«нову ж таки, першим згадуЇтьс¤ батько, чињ почутт¤ мають бути сильн≥шими, н≥ж у ≥нших представник≥в родини; його рад≥сть за дочку найб≥льша. ≤ дал≥ - у м≥ру зменшенн¤ сили почутт¤ - ≥нформуЇтьс¤, ¤к "зрадувалис¤" мат≥р, брат, сестра ≥ ц≥лий р≥д. ¬одночас нагн≥таЇтьс¤ саме почутт¤.

ќбр¤дова родинна градац≥¤ простежуЇтьс¤ не лише у ступенюванн≥ член≥в родини за розкритт¤м сили почутт¤ кожного (до кожного) з них. «алежно в≥д значимост≥ об'Їкта зм≥нюЇтьс¤ важлив≥сть еп≥тет≥в ≥ пор≥вн¤нь; варт≥сть предмет≥в, що супроводжують персонаж≥в, подаЇтьс¤ також у спадаюч≥й посл≥довност≥.

ѕ≥сн≥, побудован≥ на основ≥ спадноњ градац≥њ, можуть завершуватис¤ протиставленн¤м родов≥ милого / милоњ. —аме у таких творах психолог≥чна функц≥¤ градац≥њ ви¤вл¤Їтьс¤ найб≥льш повно. ≈моц≥йний р≥вень зовн≥шнього зображенн¤ поступово знижуЇтьс¤ в≥д компонента до компонента (в≥д батька до роду - найб≥льш узагальненого, а тому ≥ найменш важливого емоц≥йно), ≥ коли в≥н уже близький до нул¤, в≥дбуваЇтьс¤ р≥зкий емоц≥йний п≥дйом (образ милого чи милоњ). ¬одночас психолог≥чне напруженн¤ у п≥сн≥ пост≥йно зростаЇ, в останн≥х р¤дках, ¤к правило, дос¤гаючи кульм≥нац≥њ, що в≥дпов≥даЇ кульм≥нац≥њ емоц≥й. —аме це даЇ змогу переконливо ≥ вимовно передати емоц≥йний ≥ психолог≥чний стан л≥ричного геро¤ чи героњн≥ з урахуванн¤м традиц≥њ й обр¤довоњ ситуац≥њ.

¬исх≥дна ж градац≥¤, ¤к уже згадувалос¤, стосуЇтьс¤ вин¤тково вес≥льних персонаж≥в - учасник≥в вес≥льноњ драми - ≥ передаЇ ставленн¤ до них залежно в≥д њхньоњ рол≥, значимост≥ в обр¤д≥. Ќайперше згадуЇтьс¤ староста з≥ сванечкою, ¤к, наприклад, у п≥сн≥ "¬ нов≥м город≥ купалис¤ два бобри":

Е Ѕо тут прийде староста, “о вас, бобр≥в, обере, ≤ сванечку прибере [10, с. 214].

“реба розум≥ти, що д≥¤ фактично не виконуЇтьс¤ (у старости замало влади, спритност≥), бо у наступн≥й строф≥ за аналог≥чних обставин виступають уже дружба й дружка, а в к≥нц≥ - молодий ≥ молода ¤к найзначн≥ш≥ на вес≥лл≥ особи, без ¤ких воно взагал≥ не в≥дбулос¤ б ≥ з чиЇю по¤вою розвиток д≥њ припин¤Їтьс¤. «верненн¤ до молод¤т Ї завершальним акордом под≥бних п≥сень, своЇр≥дним пуантом (вершинною точкою), що, окр≥м виразу поваги й важливост≥ њх у обр¤д≥, маЇ ще й додатковий в≥дт≥нок величанн¤.

–озгл¤нут≥ аспекти психолог≥чного зображенн¤ далеко не вичерпують його структури, проте дозвол¤ють зауважити, що обр¤дов≥ л≥ричн≥ п≥сн≥ - це "особливе ¤вище у фольклорн≥й традиц≥њ, оск≥льки у своЇму зм≥ст≥ несе одночасно й обр¤дову, ≥ побутову, ≥ поетичну функц≥ю" [9, с. 157]. ¬они стали одн≥Їю з перших у фольклор≥ форм самоп≥знанн¤ ≥ самовираженн¤ внутр≥шнього св≥ту людини, причому розвиток цього процесу зумовив ≥ розвиток психолог≥чного зображенн¤. ” л≥ричних обр¤дових п≥сн¤х обр¤д виступаЇ, з одного боку, поштовхом до вираженн¤ почутт≥в ≥ переживань л≥ричного геро¤ ≥ приводом дл¤ њх висловленн¤, а з ≥ншого - впливаЇ на ц≥ почутт¤ й переживанн¤, певною м≥рою зумовлюЇ њх. —уттЇвою ознакою саме обр¤дових л≥ричних п≥сень Ї прихований психолог≥зм: емоц≥йний ≥ психолог≥чний стан л≥ричного геро¤ передаЇтьс¤ здеб≥льшого через зовн≥шн≥ обставини, через д≥њ самого геро¤ або вчинки людей, ¤к≥ його оточують, або виражаЇтьс¤ через своЇр≥дн≥ мед≥уми, ¤кими можуть бути люди, тварини, рослини. ”се це даЇ змогу по-новому погл¤нути на поетику украњнських народних л≥ричних обр¤дових п≥сень.

Ћ≥тература

јкимова “.ћ. »зображение психологического состо¤ни¤ в народной лирической песне // —овременные проблемы фольклора. ¬ологда, 1971. —. 103-120.

јкимова “.ћ. ќ лиризме русских свадебных песен // ‘ольклор и этнографи¤. ќбр¤ды и обр¤довый фольклор. Ћенинград, 1974. —. 201-209.

ƒей ќ.≤. ѕоетика украњнськоњ народноњ п≥сн≥.  ињв, 1978.

≈рЄмина ¬.». ѕоэтический строй русской народной лирики. Ћенинград, 1978.

 равцов Ќ.». ѕоэтика русских народных лирических песен. „. 1. ћосква, 1974.

 руглов ё.√. –усские обр¤довые песни. ћосква, 1989.

Ќародн≥ п≥сн≥ в записах ≤вана ‘ранка. Ћьв≥в, 1966.

ѕропп ¬.я. ѕроблемы комизма и смеха. ћосква, 1976.

“оропова ј.¬.   вопросу о жанровой классификации свадебного фольклора // ‘ольклор и этнографи¤. ќбр¤ды и обр¤довый фольклор. Ћенинград, 1974. —. 155-161.

”крањнськ≥ народн≥ п≥сн≥ в записах «.ƒоленги-’одаковського.  ињв, 1974.