Політична сатира у гаївках ХХ століття



Упродовж усього ХХ ст. основною життєвою проблемою української нації була ідейно-політична, а окремими періодами і збройна боротьба проти іноземних поневолювачів, змагання до власної незалежної держави. Нація змобілізувала до цієї боротьби всі доступні їй засоби, в тому числі і фольклор.

Особливо влучною і дошкульною зброєю, найбільш доступною народові і якою він майстерно володів, стала уснопоетична сатира. У ХХ ст. вона розвинулася настільки плідно, що почала проявлятися різною мірою фактично у всіх фольклорних жанрах, в тому числі й у календарно-обрядових: зокрема колядках, щедрівках, гаївках.

Специфіка жанру гаївки: устійнене тематичне і функціональне наповнення, особливості побутування, традиційні художньо-поетичні й мелодійні засоби, дає змогу їй лише частково, певною мірою застосовувати сатиричні способи зображення дійсності. Попри те сатиричне висміювання у гаївкових новотворах ХХ ст. чужонаціональних і внутрішніх ворогів є для фольклористики явищем помітним і значним, заслуговує на окремий розгляд.

За часів московсько-комуністичного поневолення України навіть записування новочасного фольклору, який окупаційна влада оголосила "забороненим", було пов'язане з адміністративним, а навіть і кримінальним переслідуванням. Та все ж з'являлися непоодинокі сміливці, які вже в ті часи збирали народну творчість націоналістичного, антирадянського змісту, в тому числі й гаївки із сатиричним звучанням. Зокрема Григорій Дем'ян, незважаючи на постійний нагляд за ним, ще у 1977-1978 рр. записав на Буковині два варіанти повстанської гаївки "Зелененькі огірочки, завивайтеся" [1, арк. 35.36], а у 1980 р. на Старосамбірщині повстанську гаївку "Вербовая дощечка лежала" [1, арк. 39].

Нам відомо, що крім Г.Дем'яна антиокупаційний фольклор, у тім числі й гаївки, у радянські часи записували й інші особи, серед яких Михайло Стельмащук, Михайло Іванюк, Василь Сокіл.

Особливо активно фіксувати новочасний фольклор, зокрема й гаївки, почали відразу після проголошення незалежності України в 1991 р. Першість у цьому проявили науковці відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України Г.Дем'ян, В.Сокіл, Євген Луньо, Ольга Харчишин, Оксана Кузьменко, Орися Голубець. Робили це викладачі й студенти вищих навчальних закладів. Не могли оминути гаївок під час збирання новочасного фольклору і фольклористи-аматори.

За більш ніж десятиліття польові обстеження проведено фактично ні всій території побутування гаївок у Галичині, на Поділлі, Закарпатті, Буковині. Як наслідок у різних варіантах зафіксовано немало гаївок, у яких наявна політична сатира. Водночас слід зазначити, що чимало цих записів досі все ще залишаються у домашніх архівах збирачів, не всі є доступними для дослідників.

До сьогодні лише поодинокі зразки гаївок і воскресних пісень з сатиричними нотками з'явились у збірниках фольклору, видрукуваних останніми роками в Україні [24, с. 12, 14-15], [25, с. 390-391].

Гаївки з елементами сатири дотепер публікували і досліджували лише в комплексі ширших тем і проблем фольклористики. Так, Г.Дем'ян розглядає їх у контексті повстанської народної пісенності [5, с. 299]. У цьому ж ракурсі аналізує ці твори і фольклорист із Буковини Василь Костик [15, с. 7-11], [16, с. 173-177].

Науковець Інституту народознавства НАН України О.Голубець досліджує гаївки з елементами політичної сатири у своїй кандидатській дисертації "Гаївки в системі української весняної пісенної обрядовості" [3]. Названі вчені серед іншого звертають увагу і на сатиричні моменти, висловлюють при цьому низку цікавих спостережень і міркувань. Проте, виходячи зі специфіки їхніх робіт, вони не ставили перед собою завдання подати глибокий і всесторонній аналіз політичної сатири у гаївках.

Звідси, опираючись на доробок своїх попередників, залучивши власний зібраний матеріал, у цій статі маємо мету окремо розглянути політичну сатиру в гаївках-новотворах ХХ ст., розкрити її ідейно-поетичну специфіку, вказати на особливості функціонування й побутування.

Жанр календарно-обрядових пісень весняного циклу - гаївки своєю генезою сягають доісторичних часів. Дослідники одностайні в тому, що найдавніші їх верстви мають магічно-ритуальну суть, яка зводиться до закликання весни, пробудження землі, стимулювання вегетативності, збільшення плодючості.

Водночас гаївки, як перманентне художньо-поетичне явище, не могли стояти осторонь суспільно-історичного розвитку народу. А тому в їхніх мотивах та образах закономірно по-особливому відобразилися певні історичні події, постаті. Вперше це спостерегли в окремих гаївках Володимир Антонович та Михайло Драгоманов. Так, зокрема, вони припускали, що згадка в деяких варіантах гаївки "Воротар" ("Володар") князя Романа стосується конкретно-історичної особи князя Романа Мстиславовича Галицького [14, с. 38-42], а історична основа гаївки "Ягелова дочка" пов'язана з ім'ям "загальновідомого в свій час князя Ягайла" [14, с. 31].

Взагалі вчені простежують відображення у гаївках історичних подій і постатей різних часових верств. Крім княжих маємо тут часи турецько-татарських набігів, козацькі часи, знесення панщини в Австрійській імперії 1848 р.

Давня тенденція у розвитку гаївок відповідно відображати суспільно-політичну дійсність особливо інтенсивно й масштабно проявилася у гаївкових новотворах ХХ ст. Фактично майже всі вони у своїй основі мають історичне, суспільно-політичне підґрунтя. Унаслідок цього для точнішої характеристики й класифікації гаївок у ХХ ст. дослідники залежно від тематичного наповнення почали виділяти окремі жанрові різновиди, зокрема стрілецькі гаївки, повстанські гаївки. Відомі також гаївки про Закарпатську Україну, про вбивство Євгена Коновальця, про загибель В'ячеслава Чорновола.

Як бачимо, домінування у гаївкових новотворах ХХ ст. суспільно-історичних, політичних мотивів є явищем закономірним. Воно органічно випливає із об'єктивного розвитку як тогочасного фольклорного процесу взагалі, так і жанру гаївок зокрема.

Так само у гаївках давню органічну основу має і сміхова традиція, з якої власне і виводиться новочасний сміховий елемент. Недаремно дослідник жартівливих пісень Микола Дмитренко їхнє виникнення пов'язує із часами формування колендарно-обрядової поезії [6, с. 6]. Сміх, веселощі, - як вважає відомий російський знавець сміхової культури Володимир Пропп, - були вагомим компонентом давніх обрядових ритуалів [26, с. 163]. Вважалося, що сміх має здатність пробуджувати і примножувати життєві сили, стимулювати життєдіяльність людей, розвиток рослин і тварин, знаменує перемогу життя над смертю [26, с. 255].

Володимир Гнатюк у своєму виданні гаївок подає понад сорок лише самих мотивів, об'єднавши їх в окремий підрозділ "Жарти і дотинки" [2, с. 155-176]. Звісно, сміх у всіх них має передовсім гумористичний, жартівливо-розважальний характер, при цьому у багатьох випадках він є визначальним, самодостатнім компонентом, який несе на собі основне смислове навантаження твору. У гаївках, в яких хлоп'ячий та дівочий хори передражнюють один одного, вбачати, як раніше Михайло Грушевський [4, с. 199], а тепер автори підручника з фольклористики Мар'яна Лановик та Зоряна Лановик [18, с. 151-152] - сатиру - немає підстав. Все-таки поетичні вислови на зразок "парубоча краса - у калюжі пралась, на тині сушилась", чи парубки "їли кашу недоварену, їли свиню недосмажену" - у минулому були жартівливими, гумористичними. Інша справа, що сьогодні їх можна сприймати дійсно як згрубілі й образливі.

Водночас у сміховому наповненні гаївок ХІХ ст. вже можна помітити й окремі паростки сатири. Так, у відомій в Галичині у багатьох варіантах гаївці про знесення панщини традиційний гумористично-ігровий струмінь набирає насмішкувато-сатиричного спрямування проти колишніх бундючних панів-поміщиків і їх прислужників, котрі втратили зверхність і владу над селянами:

Ані ляха, ані пана, Бо панщина скасована […] А вже тоті поконали, Що нас били тай карали [2, с. 150].

У минулому в гаївках також започаткувалася традиція висміювання чужинців. Так, у записаній в кінці ХІХ ст. гаївці "Мазур" співається:

Їде мазур до ляса, до ляса, Крива в него коляса, коляса, Сліпа єму кобила, кобила, Тупа єму сокира, сокира [2, с. 175].

Це ще не можна назвати політичною сатирою у повному значенні, але і не слід трактувати як чистий гумор. Це висміювання очевидно має соціальне підґрунтя і є більш сатиричним ніж жартівливим. Вертаючись до попереднього прикладу, зазначимо, що панів висміювали теж як і чужинців, навіть називали їх і їхніх управителів ляхами, адже у Галичині, як відомо з історії, майже всі великі землевласники були поляками [17, с. 258-286].

Серед усіх новочасних гаївок на суспільно-політичну, національно-визвольну тематику сатиричних є дещо менша частина. Це явище має свої причини. Справа в тому, що національно-визвольна тематика у гаївках, будучи новочасним привнесенням, згідно з художнім розвитком за законами естетики у кожному конкретному тексті має займати певну пропорційну міру, аби не заступити, не витіснити елементів гаївкової традиції, бо в такому випадку твір просто перестане бути гаївкою.

Отже, у цьому новочасному привнесенні вся так би мовити "лімітована площа" передовсім подається явищам і особам позитивним: самостійній Україні, січовим стрільцям, героїчним повстанцям, що для народу мають домінантні, найвищі цінності. Змалювання ж ворогів, - власне у їхньому зображені й застосовується сатира, - подається лише у тих окремих випадках, коли творці гаївки вирішують показати героїзм, велич і славу борців-повстанців крізь призму їхніх перемог над поневолювачами-чужинцями. А художні прийоми бінарної опозиції у цих гаївках використовуються не так часто.

У гаївках 1920-1930 рр., що їх називають стрілецькими чи націоналістичними, сатири як такої майже немає. Але їхнім ідейно-тематичним новаторством було масштабне їх наповнення політичним пафосом. І в гаївках почали широко вживати образи Української держави, а також героїчних борців за цю державу - січових стрільців.

Треба зазначити, що ця політична наповненість не була якимось штучним механічним привнесенням, бо тоді б ці твори просто не прижилися в уснопоетичному середовищі та не дотривали б у ньому аж до ХХІ ст. Вона закономірно виникає із об'єктивного розвитку фольклорного процесу, його спрямованості на адекватне відображення суспільно-політичної дійсності. Це відбувається внаслідок майстерного, гармонійного застосування традицій до сучасних реалій.

Так, образ України у художньому плані тут устійнюється, традиціоналізується шляхом досконалого використання звичного для жанру гаївок поетичного засобу - паралелізму. Простежується навіть цілий його еволюційний ряд. Спочатку пробудження природи, розвивання рослинності поєднувалося, уподібнювалося із зародженням кохання, укладанням шлюбу. Згодом, коли у гаївках виникли християнські мотиви, з'явилася паралель пробудження природи, вегетації і воскресіння Ісуса Христа. І, зрештою, виникає нова паралель: воскреслий Ісус і Україна, що небавом теж має воскреснути. Це яскраво простежується у такому прикладі:

Заспівайте, паняночки, Веселої гагілочки. Най ся мати утішає - Ісус з гробу воскресає. Най воскресне Україна, Сріблом - золотом обмаїна. Най воскресне, най пробуде, Поміж українські люди. А ми її привитаймо, "Ще не вмерла" заспіваймо. Ще не вмерла тая слава, Що п'ятсот літ в степу спала [11].

Поява у гаївках образів героїв-борців за власну Державу опирається на подвійне підґрунтя. З одного боку, це наявний у давніх гаївках культ предків, відвідування у великодні дні могил. З іншого - це культ стрілецьких могил, що його з ініціативи націоналістів у 1920-1930 рр. ревно плекали по всій Галичині [22, с. 130-132]. Крім звернення до стрільців, які "повмирали, як воленьку здобули", щоб вони у "темнім гробі не сумували", бо їхні могили пам'ятають, прикрашають їх квітами, вінками і прапорцями [25, с. 392-393], у гаївках згадуються і їхні героїчні чини, ратні подвиги:

Пригадайте собі славу - Рідного краю криваву, Під Крутами, під Києвом, В офензиві під Чортковом [12].

Водночас вже у гаївках-новотворах періоду панської Польщі починають з'являтися перші паростки політичної сатири. Скажімо у тогочасній модифікації гаївки про знесення панщини співалося:

Тепер нам ягівка мила, Панщина нам ся ступила, А ще би нам мильша була, Щоб Україна вернула [9].

Цей на перший погляд нейтральний текст все-таки демонструє певне заперечення й зневагу Польської держави. Хоча й чисто асоціативно, але в художньому плані досить виразно Польща прирівнюється до колишньої австрійської панщини. І як у минулому згинула панщина, так само закладено у цих рядках магіко-поетичне накликання руйнації Польщі. Очевидно, власне так сприйняла цю гаївку польська поліція, бо за її виконання в с. Роснівка, що на Яворівщині, у 1933 р. арештувала кільканадцять дівчат та хлопців і віддала їх до суду [27, с. 4].

На відміну від повстанських колядок, у гаївках не знаходимо сатири на німецько-гітлерівських займанців. Можливо, через порівняно коротку тривалість цієї окупації згаданий обрядовий жанр, виходячи зі своїх властивостей і можливостей, не зумів, чи просто не встиг адекватно відобразити й осмислити агресію цих ворогів.

Проте значних ідейно-художніх успіхів гаївки досягли в осміюванні й знеславленні московсько-комуністичних займанців.

Яскраво й масштабно проявилася ця сатира у гаївці "Вербовая дощечка лежала". Для зручності аналізу цей поки що ніде не друкований твір подамо повністю:

Вербовая дощечка лежала, На ній наша Оленка стояла. На ній наша Оленка стояла, Повстанчика із лісу чекала. Її милий ройовий, ройовий, Він командир бойовий, бойовий. В нього Тризуб золотий, золотий, В руках емпій сталевий, сталевий. За поясом ґранати, ґранати - Мусить москаль втікати, втікати. Наші хлопці - козаки, козаки, Москаль губит кірзаки, кірзаки. Наші хлопці - козаки, козаки, А москалі - шміраки, шміраки В селах людей мордують, мордують, Та в сексоти вербують, вербують. Ми до УПА підемо, підемо, Зайдів бити будемо, будемо [8].

Як бачимо, в основі цієї новочасної гаївки лежить традиційна гаївка, мотив якої відомий майже по всій території поширення жанру. В.Гнатюк назвав його "Вербова дощечка", помістив у своєму збірнику сім текстів з різних місцевостей, при цьому вказавши на понад два десятки відомих варіантів та паралелей [2, с. 141-144].

Отже, така широка популярність цього мотиву свідчить про його інтенсивне життя у творчій скарбниці народу, про його здатність до текстового варіювання й модифікування. Звідси цілком закономірно, що цей мотив з'явився і в новочасній видозміні.

Стержнем розглядуваного мотиву є повідомлення, що дівчина стоїть на вербовій дощечці, тобто кладці, і виглядає свого милого, який має до неї прибути і привезти різні дарунки.

В аналізованому творі розгорнено й конкретизовано образ коханого - це повстанець, ройовий, бойовий командир. Він постає головною дійовою особою. Вагому роль для розкриття всієї повноти цього образу відіграє опис зброї, що символізує високий бойовий дух цього воїна. Водночас асоціативно це свідчить і про його фізичну красу та високі моральні чесноти, адже у народно-світоглядному сприйнятті зброя - це атрибут і прерогатива людей красивих і гідних. У цьому явищі виразно бачимо, як народ доступними йому поетичними засобами оспівує й прославляє захисників Батьківщини.

Примітно, що головний герой у цій гаївці виступає у двох планах. Перший - як конкретна особа: ройовий, коханий дівчини. Другий - це ідеалізоване типове уособлення всіх інших повстанців, яких у творі промовисто названо "наші хлопці".

Якщо у давніх зразках дарунками милого є чобітки, шуба, перстень, запащина, то тепер - це бойові перемоги над ворогом. І це дарунки не лише для однієї особи, не тільки для коханої, але для всього народу. Прагнення перемоги над лютим ворогом-поневолювачем - це влучне правдиве окреслення тогочасних найважливіших народних помислів і сподівань.

Широкі народні маси не є пасивними спостерігачами. Уснопоетичним словом, яким вони володіли бездоганно і яке не можна було їм відняти, активно сприяють повстанцям. Важливим своїм завданням, поряд з уславленням "наших хлопців", народ ставить знеславлення, осміяння ворогів. Адже сатиричний сміх, глузування над противником в очах вояків УПА його знесилює, нівечить його бойовий дух, полегшує перемогу над ним у збройному бою.

У традиційних гаївках для досягнення сміхового ефекту широко застосовується художній прийом бінарної опозиції. Проявляється він у так званих "передирках" між дівчатами та хлопцями передовсім у дуже розгалуженому мотиві "Дівоцька краса" [2, с. 105-115]. При цьому всіляко вихваляється дівочу красу, яка "як на зіллю роса, в лузі мочена, на Дунаю прана..." і ганиться парубочу, яка "як на свини роса, в помиях мочена, в калабани прана..." Дослідниця Олена Чебанюк не без рації вважає, що "передирки" між певними партіями учасників обрядів є органічною і невід'ємною частиною сакральних дійств, в основі яких лежить архетип боротьби, змагання, перемоги [29, с. 255-256].

Бінарну опозицію майстерно застосовано в аналізованій гаївці для дошкульного й нищівного висміювання поневолювачів. Вироблена цим прийомом популярність і дохідливість, його сила сміху із давніх зразків переноситься у новочасний текст, вдало трансформуючись для осмислення теперішніх суспільних реалій. Сміх при цьому вже не гумористичний, а в'їдливий, сатиричний.

Чітке протистояння проводиться по лінії: свій - "наші хлопці", чужий - "москаль". Далі ця лінія розгортається й конкретизується. Образні назви "соколи" "козаки" в народній поетиці асоціюються із бойовим завзяттям, відвагою, стійкістю та іншими ідеальними якостями борців-оборонців рідного краю. Ці якості, за законами естетики, ще більше увиразнює та підсилює різкий контраст з ворогами, що їх названо "шміраками", які гублять постоли, "кірзаки". Сила контрасту тут полягає не лише у тому, що загарбники подані як зневажені, жалюгідні й слабодухі боягузи, а передовсім в тому, що вони є осміяними. Сміх - явище психоемоційне, не підвладне розумові.

Сміховий ефект тут майстерно досягається перш за все просто коротким і правдивим змалюванням реальності через акцентування уваги на такі типові "аксесуари" московсько-комуністичної дійсності, якими були "кірзаки" - взуття із найгіршої якості шкірозамінника. Слово "шмірак" - західноукраїнський неологізм, що теж виник спеціально на означення радянських окупаційних військ. У прямому значенні - це вимазаний шміром, тобто дьогтем, мазутою, а у широкому, переносному - неохайний, брудний, нехлюя, гидкий, некультурний. Комізм цих двох слів захований у тому, що вони образно влучно розвінчують і беруть на кпини пропагандистську облуду про радянський добробут і високу культуру.

Водночас у цій гаївці також бачимо сміхотворче моделювання "москаля" у гуцульських чи бойківських постолах, що не узгоджується із реальними московськими лаптями. Можливо, народний автор не знав цього чужого слова, але більш імовірно, просто хотів увиразнити картину панічної втечі ворогів із поля бою через традиційний усталений вислів "губити постоли" - тобто втікати стрімголов, не озираючись, у панічному страсі.

За генезою і характером сатиричного елементу, його функціональними ознаками, аналізована вище гаївка має певні подібні ціхи із ще однією повстанською гаївкою "Зелененькі огірочки, завивайтеся". Подаємо тут повніший її варіант:

Зелененькі огірочки, завивайтеся, Бандерівці молоденькі, в бій збирайтеся.

Із півночи на нас сунут шміраки, шміраки, Так їм дайте, вби губили кірзаки, кірзаки.

Огірочки зелененькі угору ся в'ют, в'ют, Бандерівці молоденькі диких зайдів б'ют, б'ют.

Б'ют на долах, б'ют у горах, аж з них пір'я летит, І по лісах, по вертепах лютий ворог лежит.

Повстанчики молоденькі з-над Дністра, з-над Дністра, Я вам паску на Великдень принесла, принесла.

В них провідник "Боєвір", "Боєвір" До Дністра жене голоту аж із гір, аж із гір.

Не дасть стати й за Дністром, за Дністром, Він влаштує їм розгром, їм розгром.

Від Галичє наступає славний "Сталь", славний "Сталь" - Затремтів на Буковині злий маскаль, злий маскаль.

У Дихтинци "Сталь" побив штаб чека, штаб чека, Вся сексотня у райцентри з сіл втіка, з сіл втіка.

Заберуться у Росію й маскалі, маскалі З української землі, з української землі.

Зелененькі огірочки, завивайтеся, Бандерівці молоденькі, д'нам вертайтеся! [7]

Зазначимо, що її інший варіант опублікував для аналізу Г.Дем'ян у відомому досліджені "Українські повстанські пісні 1940-2000-х років" [5, с. 299].

Ця новітня гаївка постала на основі давнього мотиву, що його науковці, зокрема В.Гнатюк називає "Огірочки" [2, с. 135-139]. Велике художнє чуття підказало народному авторові із попередніх зразків ввести у свій текст тільки два окремі рядки "Зелененькі огірочки, завивайтеся" і "Огірочки молоденькі угору ся в'ют". Це єдиний текстовий ланцюжок, що поєднує традиційний і новочасний різновиди цієї гаївки. І він є цілком достатній, щоб у підсвідомих сферах поетичного сприйняття оживити, актуалізувати цю давню гаївку і зробити, щоби вона невидимо, але значимо була "присутня" у новій ідейно-поетичній канві і при цьому виконувала значиме навантаження.

Якби автор вживив у новотвір якийсь більший об'єм традиційного тексту, то цим він з одного боку отяготив би новий текст, а з іншого - заслонив би, затьмарив би його ідейно-тематичне новаторство, перешкоджав би реципієнтові всеціло сконцентруватися на сучасній проблематиці.

Перший рядок "Зелененькі огірочки, завивайтеся" поєднує аналізований текст не лише з інваріантом одного конкретного мотиву "Огірочки", а й взагалі із цілим жанром гаївок. При цьому через асоціативні зв'язки водночас досить широко використовується ідейно-художній потенціал всього жанру, найперше - особлива популярність гаївок взагалі та мотиву "Огірочки" зокрема на значній території України: Галичині, Поділлі, Буковині. Також майстерно застосовується поетична сила давньої магії. Водночас використовується християнська сакральність гаївок через їхню пізнішу пов'язаність із Великоднем.

У традиційній гаївці наявний давній архетип вегетації. У ньому постає основний мотив росту, розвитку, дозрівання огірочків. У новітньому зразку через наведення паралелі огірочки - повстанчики, бандерівці, ці останні потрапляють у функціональну сферу цього архетипу. Як у давній гаївці наявна потужна вегетативна магія росту огірків, так у новому тексті ця магія переноситься на звеличення, прославлення повстанців. Тут використано магічне навіювання воякам УПА перемоги над ворогом. Наскільки магія діє конструктивно на повстанців, як позитивних, ідеальних героїв - настільки вона діє негативно, деструктивно на ворогів, що органічно пов'язані з повстанцями в бінарній опозиції.

Як у традиційній гаївці перелічено фази вегетації огірків, так само у новітній перелічено бої і перемоги бандерівців, а також - прояви поразки ворогів: "аж губили кірзаки", "аж з них пір'я летит", "і по лісах, по вертепах лютий ворог лежит", "затремтів на Буковині злий маскаль", "вся сексотня у рейцентри з сіл втіка", "заберуться у Росію маскалі".

У звичайному сучасному тексті перелічувальний ряд зводиться зазвичай до троїстості, а такий тривалий викликав би відчуття надмірності і втоми. Але у цьому випадку, виходячи із обрядово-магічного підґрунтя, він сприймається вмотивовано. Адже в обрядовому тексті, а особливо у замовляннях, докладність і тривалість перелічуваного ряду є свідченням вивершеності, досконалості.

Дослідники зазначають, що, можливо, вже в первісному тексті вегетативний мотив поєднувався з любовно-шлюбним. У більшості новітніх фіксацій вегетативний мотив виступає як складова паралелізму: виття огірків - час знайомств, женихання, веселощів, зав'язування огірочків - одруження.

Цей еротичний мотив, що має чи не найсильнішу поетичну силу, на підсвідомому рівні наявний і в новочасному тексті. У ньому фактично подано розмову дівчат (бо ж виконавці гаївок дівчата) з парубками, яка має типовий традиційний характер женихання. У попередніх зразках ця молодіжна розмова проводилася у формі жартівливій, пустотливій, як наприклад:

... Розвивай сі, сухий дубе! То сі в'ют, то сі в'ют! Ой чи сухий, чи зелений, Сядь си, милий, коло мене! То сі в'ют, то сі в'ют! [2, с. 139]

Проте у теперішньому історичному моменті, коли триває запекла боротьба нації за свободу й самостійну державу, розмова між дівчатами і парубками є патетично-героїчною. При цьому дівчата тепер є підпільницями, зв'язковими чи принаймні відданими симпатиками борців. А парубки - це бандерівці, повстаньчики молоденькі, а також конкретно-історичні особи: провідники "Боєвір" та "Сталь".

Великою мірою, виходячи з гаївкової традиції, саме кохання спонукає дівчат возвеличувати юнаків-повстанців, закликати їх до бою, а звідси висміювати й зневажати ворогів, применшуючи цим їхню силу. Адже кінцевим дівочим бажанням, їхньою заповітною мрією є мати юнаків-повстанців біля себе, кохати, продовжувати рід. Але у цій ситуації, коли йде боротьба, вони не можуть про це заявити в усій повноті, а лише в кінці скромним та вольовим підсумковим акордом прохають-наказують: "Повстанчики, з перемогом д'нам вертайтеся".

Специфіка гаївкової сатири серед іншого полягає й у тому, що функціональна семантика жанру гаївок значною мірою пов'язана з грою. Після того, як давня магічно-ритуальна їх сутність з плином часу розмилася, перейшовши у сферу підсвідомого, заникла, вони набули ігрового смислу. Саме тому в народному середовищі домінантним є вислів "грати гаївки, бавитися гаївки".

Гра в основному лексичному значенні - це наслідування, моделювання чогось з метою вправляння, вироблення навиків фізичного, інтелектуального й духовного розвитку. Гра, як стверджують педагоги й психологи, це не пустощі, учасники сприймають гру хоч як віртуальну, умовну, але реальність. Гра, постаючи з реальної дійсності, завжди націлена на втілення того, що імітується, у майбутню дійсність.

Звідси гаївкова сатира, через її ігрову своєрідність в особливий психоемоційний спосіб впливає на реципієнта. Вона на підсвідомому рівні переконує у своїй вмотивованості, правдивості, а також свою поетичну "віртуальність" тісніше пов'язує з життєвою дійсністю.

Слід зазначити, що для нищівного сатиричного висміювання ворогів повстанські гаївки окрім використання поетичного потенціалу цього жанру, майстерно послуговуються можливостями й інших жанрів, зокрема таких характерних і значущих для українців, як історичні пісні, думи, балади, співанки-хроніки. Від них гаївки переймають добре розвинену традицію висміювання ворогів.

Скажімо, вже в одній із найдавніших відомих науці історичних пісень "Зажурилась Україна" бачимо добре розроблене у художньому плані осміювання перед боєм турків і татар. Так само надзвичайно дошкульно беруть на глум розбитих, але все ще грізних ворогів-поляків у піснях "Ой не дивуйтесь, добрії люди", "Чи не той то хміль", у думі "Хмельницький і Барабаш" та інших творах [28].

Аналізуючи новочасні гаївки, можна говорити про органічну інтеграцію ідейно-художнього потенціалу двох жанрів: гаївок та історичних пісень, а іноді й більше жанрів. В естетичному плані це цілком вмотивовано і природно. Адже поєднуються речі тотожні, властиві як для гаївкової, так і для епічної традиції - возвеличення, прославлення позитивних героїв і знеславлення, осміяння негативних персонажів-ворогів. Вміло поєднані в один твір, вони при цьому дотримують міру фізичного впливу на реципієнта. Цілісний за структурою й оптимальний за розміром текст не втомлює, не надокучає, але подвоює силу свого ідейно-художнього впливу.

Водночас сміхове наповнення повстанських гаївок тісно пов'язане із розвитком сатиричного струменя повстанської пісенності, яка за короткий час встигла настільки інтенсивно і масово розвинутись, що опинилася в епіцентрі тогочасного фольклорного процесу, стала визначати його ідейно-тематичну й художньо-поетичну наповненість.

Сатирична лексика гаївок: "шміраки", "кірзаки", "дикі зайди", "москалі", "голота", "сексотня" є новочасною. У поетичну скарбницю вона взята внаслідок адекватного відображення й осмислення тогочасної дійсності, й успішно використовується в інших жанрах повстанської народної творчості.

Елементи сатири наявні ще в одній повстанській гаївці "Ой сумненька в нас лагілка, сумненька". Її у кількох варіантах автор статті записав на Яворівщині у кінці ХХ ст.

Дослідження генези цього твору нам дають певні підстави припускати, що його авторство належить місцевому повстанському поетові-пісняреві із с. Наконечне Друге Дмитру Циганкові-"Зорянові" (1920-1947). Принаймні так стверджували виконавці із цього села. Водночас про це говорить і творчий "почерк", притаманний також іншим пісням цього митця. Про коротку, але цікаву творчість, про героїчну загибель пісняра автор ширше писав у об'ємній статті "Сучасні народні співці Яворівського Надсяння" [20, с. 119-120].

Те, що гаївка до сьогоднішніх днів побутує у різних селах Яворівщини у кількох варіантах, свідчить про інтенсивний і тривалий процес її фольклоризації, що вона глибоко вкоренилася в уснопоетичному репертуарі та стала дійсно народною.

Оскільки згадана гаївка ще ніде не публікувалася, а також, щоб краще простежити її ідейно-художні особливості, подаємо текст повністю, обравши для цього найбільш повний і довершений варіант.

Ой сумненька в нас лагілка, сумненька, Невеселі українські серденька. Замість дзвона чорний ворон закрякав, А весь нарід український заплакав, Ба згадали, що Великдень сьогодні, А вони там на Сибіру голодні. І згадали свою рідну хатину, Що там ворог зробив з неї руїну. - Ой хатино моя рідна, хатино, Сини мої, дочки мої, родино, - Старий батько на Сибіру голосив, І ще вітра буйнесенького просив: Повій, повій, буйний вітре, уранці, На ті ліси, де вкраїнські повстанці, Перекажи синам моїм, най знають, І за мене катів гірко карають. Хоч кати мене замучать старого, Але я є дуже гордий з того. У неділю на Великдень раненько Заплакали хлопці гіренько, Заплакали в тюрмі хлопці й дівчата, Бо їх доля є сьогодні однака. А в неділю на Великдень, уранці, Зібралися українські повстанці. Соловейко на калині співає, А сотенний до повстанців мовляє: Ходім, хлопці, заспіваєм лагілки, В червоного ката візьмем горілки. Ходім, хлопці, тай станемо у танець, Нехай знає той червоний поганець. Тюрму знищим, всіх на волю візьмемо, І тоді ми святкувати будемо. Йще нам сонце у віконце загляне. І Великдень в Україні настане [10].

Порівняно із повстанською гаївкою "Зелененькі огірочки, завивайтеся" у тексті цієї гаївки немає якогось опертя на давню гаївкову традицію. Перед нами фактично цілком новочасний текст, що опирається на реальне відображення й осмислення історичної дійсності - збройної національно-визвольної боротьби 1940-1960 рр. Основним об'єктом змалювання є Великдень, незвичне, сумне його святкування в умовах боротьби.

Власне згадка про Великдень і є основним чинником, що пов'язує текст твору з гаївковим жанром. Водночас тут бачимо жанрові ознаки балади, родинно-побутової, суспільно-побутової пісні, які з одного боку не вступають в опозицію до гаївкових властивостей, а навпаки, їх органічно доповнюють і підсилюють. З іншого боку вони пов'язують твір із багатими в українському фольклорі власними жанровими традиціями, роблячи його в такий спосіб близьким, "своїм" в уснопоетичному середовищі.

Іншим чинником, що вказує на належність твору до жанру гаївок, є традиційна гаївкова мелодія. На цей мотив на Яворівщинні особливо популярними є гаївки "Ой ходила гречна панна по лузі", "Ой зацвили фіялойки, зацвили". Характерно, що як гаївки, ці твори виконувалися фактично лише на Яворівщині. Саме як гаївки записав їх ще у другій половині ХІХ ст. Осип Маковей [21, с. 209-210, 213]. Правда, В.Гнатюк лише другу з них відніс до гаївок, опублікувавши лише єдиний запис О.Маковея [2, с. 208]. Проте вже Володимир Качкан, упорядковуючи збірник "Народні пісні в записах Осипа Маковея", чомусь першу з них помістив до балад [23, с. 42], другу - до пісень про кохання [23, с. 28-29].

Отже, безпосереднє використання у новоствореній гаївці мелодії давніх популярних на Яворівщині гаївок не лише органічно пов'язує її зі згаданим жанром, але ще раз підтверджує, що твір виник саме у цій місцевості.

Під час аналізу цієї гаївки особливо цікаво простежити функції, які сатиричний елемент виконує у ідейно-поетичній системі твору.

Якщо у гаївці "Зелененькі огірочки, завивайтеся" завдяки використанню давньої сміхової традиції гаївок, сатира є смішною, комічною, то у цій гаївці сатира має дещо інше наповнення, вона позбавлена сміхового колориту і є в'їдливою, гнівною, зневажливою. Така відсутність сміхового ефекту тут невипадкова, у художньому плані цілком вмотивована і закономірно випливає із сумної емоційної настроєвості всього твору.

Виходячи із ідейно-тематичного змісту аналізованої гаївки, бачимо, що сатира передовсім виконує завдання визначити ворога та окреслити його справжню політичну, ідеологічну, моральну і духовну сутність. Успішно послуговуючись сатиричними прийомами, гаївка сприяє успішному протистоянню ворожій пропаганді, яка московсько-більшовицьку експансію на Україну прикривала "визволенням", "ощасливленням трудящих" та іншою словесною облудою. Сатира майстерно творить різко негативний стереотип ворога, викликає несприйняття, осуд і зневажання поневолювача.

Номінативних позначень ворогів у цьому творі лише кілька: "ворог", "кати", "червоний кат", "червоний поганець". У художньому плані це оправдано. Адже, з одного боку, цих слів цілком достатньо, аби дати зрозуміти, про кого йдеться, а також виразити своє сатиричне ставлення до них. З іншого боку, що теж свідчить про поетичний талант народного автора, він не бажає у творі широкої номінативної присутності ворогів, аби ними не затінити, не "осквернити" високої і чистої сакральної емоційності гаївки.

Водночас, завдяки майстерному художньому вирішенню, присутність ворога у гаївці є значно ширшою, ніж лише у самих номінативних виразах. У тексті твору він також наявний у своїй діяльності та її наслідках. Це і руйнування ворогом хати, і голосіння старого батька й голодування виселенців у Сибіру, плач хлопців і дівчат у тюрмі. Цей поетичний прийом на психоемоційному рівні ще більшою мірою спонукає до сприйняття ворога у сатиричному ракурсі, викликає до нього огиду і ненависть, зазиває до його поборення і знищення.

Вже у перших рядках опису сумного Великодня, коли "замість дзвона чорний ворон закрякав", надзвичайно проникливо розкрито хижацьку нелюдську суть московсько-комуністичного ворога, зазначено його безбожництво, бездуховність.

Політично-ідеологічне протистояння українців та їхніх чужинецьких поневолювачів не могло не перенестися й у сферу духовності та релігійності. У фольклорі ХХ ст., - зазначає авторитетний дослідник Г.Дем'ян, - тема протистояння російсько-більшовицькому безбожництву вилилася у значну кількість пісенних творів та незліченне багатство відповідних мотивів [5, с. 331].

Український народ із засад власної релігійності як вищої, сформованої у цілісну систему духовності, сатирично подає невірство російських займанців як жалюгідний, примітивний стан їхнього культурного виродження, а також виражає сатирично-гнівне ставлення до войовничого насильницького атеїзму як чинника державної політики радянської влади.

Особливо гостро і в'їдливо сатира на безбожництво проявляється у творах, тематично й функціонально пов'язаних із християнською календарною обрядовістю. Наявна там дуже виразна й контрастна бінарна опозиція сакраментальності й безвір'я надає сатирі могутнього поетичного потенціалу, великої сили впливу на реципієнта. Це бачимо в аналізованій вище гаївці, у відомій повстанській колядці "Сумний святий вечір" [19, с. 34-39], у великодній пісні "Христос Воскрес!" [5, с. 338-339], у молитовній пісні "Боже великий, творче всесильний" [5, с. 330-333] та ін.

Насамкінець хочемо звернути увагу на ще одну гаївку, яка виникла у народному середовищі зовсім недавно. Поки що відомий лише один її зразок, що його записала фольклорист О.Голубець у Львові в 1999 р. Оскільки цей текст досі не опублікований і малознаний навіть науковцям, подаємо його повністю.

Як роздати людям поле 2 Коли гинуть Чорноволи? 2 Комуністи-депутати 2 Не дають нам поле взяти. 2 Щоб народ нагодувати, 2 Слід комуну виганяти. 2 Впала зірочка із неба, 2 Нам комуни вже не треба. 2 Комуністи не давали, 2 Чорновола закопали. 2 Пречистая Діва-Мати 2 Не дай люду забувати. 2 Ворог хоче панувати, 2 До Сибіру нас загнати. 2 Ти Ісусе - Божий сину, 2 Спаси нашу Україну [13]. 2

Не надто висока, як бачимо, художня майстерність твору свідчить, з одного боку, що він дійсно виник у народному середовищі як швидка імпульсивна реакція на вражаючу подію. Звідси ота ніби поспішність, невивершеність форми. З іншого боку - гаївка за короткий час ще не встигла зазнати помітного поетичного шліфування.

Чи судиться цьому творові надовго затриматися у народному репертуарі і набути якихось якісних змін, науковці зможуть побачити пізніше. На сьогодні лише констатуємо значне місце і вагому роль у ньому сатиричного елементу.

Аналізована гаївка є цікавою оригінальною уснопоетичною інтерпретацією народного розуміння тогочасного суспільно-політичного становища в державі, однією зі знакових подій якого є трагічна загибель визначного лідера національно-демократичних перетворень в Україні В.Чорновола.

Це знову-таки гнівна звинувачувальна сатира на ті сили, що, на думку піснетворців, спричинилися до смерті знаного політика, народного улюбленця.

З гаївковою традицією цей твір якимись формальними ознаками фактично не пов'язаний. До гаївок його відносять за функціональним принципом, про що вказала виконавиця. Водночас у нас є певні підстави вважати, що як гаївка вона могла виникнути за аналогією до пісні про загибель Євгена Коновальця "Того року сумні свята", яку в окремих місцевостях теж виконували як гаївку. Обидва твори співають на одну і ту ж мелодію. Тому і не бачимо тут характерних для традиційних гаївок сатиричних елементів. Вони у цій гаївці радше мають ознаки сатири, поширеної у тогочасній повстанській пісенності.

Примітно, що народ не сприйняв офіційної версії правоохоронних органів, що смерть В.Чорновола пов'язана з нещасним випадком. Він схильний вважати, що це політичне вбивство. Як видно із тексту, основну провину за загибель національно-демократичного лідера народ покладає на комуністів. Саме проти них і спрямоване жало їдкої сатири.

Комуністи мають у творі образно складну, кількапланову інтерпретацію. В одному плані це, безперечно, сучасна Комуністична партія України, яку у парламенті презентує велика кількість представників. Це очевидно також і ті вихідці та спадкоємці колишньої Комуністичної партії Радянського Союзу, які сьогодні прибрали собі іншу політичну назву. Та найголовнішим своїм ворогом народ бачить саме комунізм як ідеологію і практику. Ще й сьогодні він до певної міри живий, ще й сьогодні від нього виходить поважна небезпека.

У цьому випадку смерть В.Чорновола народ трактує лише як окрему складову всієї значно ширшої деструктивної діяльності комуністичних сил як у парламенті, так і взагалі у державі. Водночас ці сили звинувачують в узурпації влади, у небажанні повернути відібрану в народу власність, у намаганні реанімувати колишню московсько-комуністичну імперію, щоб знову "до Сибіру нас загнати".

Усі ці тяжкі звинувачення і докори несуть у собі також і оціночне ставлення народу до комуністів - подають їх у різко негативному сатиричному ракурсі, викликають до них зневагу й огиду.

Сатиричне наповнення образу комуністів майстерно підсилюється художнім прийомом бінарної опозиції. Народ, опираючись на відомий донцовський принцип "На ворога меч, на диявола хрест", протиставляє комуні як переможну над нею силу Божих осіб: Ісуса Христа і Діву Марію. Цим виразно підкреслено безбожницьку, бездуховну суть цієї ідеології.

Отже, у підсумку відзначимо, що політична сатира у гаївкових новотворах ХХ ст. закономірно проявляється в органічному процесі адекватного відображення й осмислення фольклором взагалі і гаївками зокрема тогочасної суспільно-політичної дійсності. При цьому передовсім творчо розвивається згідно з новими вимогами і завданнями багатий традиційний потенціал гаївок. Водночас простежується й використання здобутків висміювання та знеславлення зовнішніх ворогів у давніх ліро-епічних жанрах і в новочасній повстанській піснетворчості.

У ХХ ст. гаївки змінюють і збагачують свої жанрові властивості й ознаки. Все частіше в них використовують сатиричний спосіб відображення дійсності, а сатиричний елемент набуває значнішого впливу, причому зазнаючи певного еволюційного розвитку: спочатку у творі він відігравав лише роль складової ланки бінарної опозиції. Пізніше сатиричне наповнення могло займати основне і єдине місце. Простежується також і трансформація сатири комічної, сміхової у сатиру злісну, гнівну.

Усе це наповнює гаївки ідейно-художнім новаторством, динамізує, осучаснює, відкриваючи їм перспективи до подальшого творчого життя.

У поетичному набутку народу політична сатира гаївок займає специфічну нішу, яка для сатири інших жанрів є недоступною. Адже гаївки мають традиційну першість, навіть можна сказати монополію на тематику Великодня й функціонування у великодній період.

Побутування гаївок хоча й обмежене певними часовими межами, водночас у цей період є надзвичайно інтенсивним і фактично домінантним в уснопоетичному житті. Важливо й те, що основними виконавцями цих творів є молодь - найбільш суспільно активна й дієва верства, яка найпослідовніше намагається втілювати в життя свої ідейно-художні ідеали.

Література

Архів Інституту народознавства НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 451.

Гаївки / Зібрав Володимир Гнатюк // Матеріали до української етнології. Т. 12. Львів, 1909.

Голубець О. Гаївки в системі української весняної обрядовості: Автореф. дис… канд. філол. наук. Львів, 2004.

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. Т. 1. Київ, 1993.

Дем'ян Г. Українські повстанські пісні 1940-2000-х років (історико-фольклористичне дослідження). Львів; Київ, 2003.

Дмитренко М. Жартівливі та сатиричні пісні // Жартівливі та сатиричні пісні / Упоряд., передм. та приміт. М.Дмитренка. Київ, 1988. С. 5-18.

Записав Г.Дем'ян 7.10.1978 у с. Веренчанка Заставнівського р-ну Чернівецької обл. від Свищ Параски, 1895 р.н. // Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп.2. Спр. 451. Арк. 35.

Записав Г.Дем'ян 10.08.1980 р. у с. Старява Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Фітяк Осипи, 1908 р.н. // Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 451. Арк. 37.

Записав Є.Луньо 11.11.2001 р. у с. Роснівка Яворівського р-ну Львівської обл Чолач Марії, 1919 р.н. Домашній архів Є.Луня.

Записав Є.Луньо 21.01.1991 р. у м. Яворів Львівської обл. від Кунанець Марії, 1918 р.н. Домашній архів Є.Луня.

Записав Є.Луньо 24.08.2002 р. у с. Роснівка Яворівського р-ну Львівської обл. від Крупак Катерини, 1922 р.н., Чолач Марії, 1919 р.н. Домашній архів Є.Луня. Варіанти цієї гаївки також див.: Пісні УПА / Зібрав і зредагував Зеновій Лавришин // Літопис Української Повстанської Армії. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1996. С. 392.

Записав Є.Луньо 24.08.2002 р. у с. Роснівка Яворівського р-ну Львівської обл. від Крупак Катерини, 1922 р.н., Чолач Марії, 1919 р.н. Домашній архів Є.Луня.

Записала О.Голубець у м. Львів на третій день Великодніх свят 1999 р. біля церкви Вознесіння від Патрайко Катерини Йосипівни, 1929 р.н. та ін. Домашній архів О.Голубець.

Исторические песни малорусского народа с обьяснениями Вл.Антоновича и М.Драгоманова. Киев, 1874. Т. 1.

Костик В. Весняно-обрядовий фольклор Буковини: Автореф. дис… канд. філол. наук. Львів, 2001.

Костик В. Дві повстанські веснянки з Веренчанки // Буковинський журнал. 2003. № 2. С. 173-177.

Крип'якевич І. Історія України. Львів, 1990.

Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість. Київ, 2001.

Луньо Є. Повстанська колядка "Сумний святий вечір" // Народознавчі зошити. 2003. № 1-2. С. 34-39.

Луньо Є. Сучасні народні співці Яворівського Надсяння // Наукові записки. Вип. 5-6. Івано-Франківськ: "Місто Н.В.", 2001. С. 116-121.

Маковей О. Звичаї, обряди і повір'я святочні в місті Яворові // Правда. 1895. С. 50-55, 209-215, 250-253, 286-289.

Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. Т. І.: 1920-1939. Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк, 1968.

Народні пісні в записах Осипа Маковея / Упоряд., вступ. стаття і приміт. В.А.Качкана. Київ: "Музична Україна", 1981.

"Ой ідуть стрільці з Бережан…": Пісенник / Упоряд. та муз. ред. В.Подуфалий. Тернопіль, 1996.

Пісні УПА / Зібрав і зредагував Зеновій Лавришин // Літопис Української Повстанської Армії. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1996.

Пропп В.Я. Проблемы комизма и смеха. Москва, 1999.

Українські гаївки дражнять "Стшельца" // Українське слово. Яворів, 1933. № 8. С. 4.

Усе для школи. Народний епос: Посібник / Автор-упорядник Є.Луньо. Київ: "Всеувито", 2001.

Чебанюк О. Первісний агон і гендерні стосунки між дівочою і парубочою громадами у фольклорному освітленні // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків / Матеріали міжнар. науково-практичних читань, присвячених пам'яті українського фольклориста Михайла Пазяка. Київ, 2000. С. 255-256.




На головну


Hosted by uCoz